— Отже, причина вбивства мені зовсім не зрозуміла, — сказав на закінчений майор. — Не можу собі уявити, кому була потрібна смерть Меннела. Пограбування? Ні. Адже в нього нічого не відібрали. Припустимо, що це політичне вбивство. Але й тоді неясно: хто й чому його вбив? За нашими відомостями, Меннел в Угорщині вперше. Якщо його вже вбили, то чому не пограбували?
— Бо так прийнято, Міклоше, — втрутився Кара. — Хто вбиває з політичних міркувань, той не хоче вводити в оману слідчі органи. Навпаки…
— Хіба що вбивця мислив би головою Міклоша, — сонно вставив Шалго.
— Годі вам блазнювати, — перебив Балінт, сердито зиркнувши у його бік. — Та й взагалі дайте мені спокій, я виходжу з цієї гри.
Шалго ліниво пошкрябав собі груди.
— Гадаю, Міклоше, ти дуже образився б, якби тобі не доручили брати участь у цій грі. Просто-таки образився б. І тоді по суботах не мав би з ким ходити на рибалку. Ні, синку, цю партію гратимемо разом, до кінця.
Зморшки на лобі Кари поглибшали і наче закам'яніли. «Підсумовує почуте», — подумав Фелмері. Він чекав, що скаже полковник. Однак шеф не виявляв ніякого бажання щось сказати.
— Може, його вбито з ревнощів? — запитав лейтенант.
Балінт скоса зиркнув у його бік.
— Про це вже ми думали. Відверто кажучи, ця версія здається найбільш імовірною. — Він кілька разів підряд невміло затягнувся димом і нігтем мізинця збив тютюнову крихту, що прилипла до нижньої губи. — Хоч, мушу зізнатися, матеріали слідства свідчать, що за час перебування в Угорщині він не зустрічався з жодною жінкою.
— Або ж вам про це просто не відомо, — вставив Шалго і зі спритністю ілюзіоніста вийняв з кишені сигару.
Відкусив кінчик, запалив і всміхнено глянув на Балінта.
— Саме так, — відповів майор. — Може, ми просто не знаємо про це. Але сьогодні вранці ми натрапили на цікавий слід.
— Який саме? — запитав Кара, повільно походжаючи по терасі.
— Є така Магда Цапик, офіціантка з кафе, — відповів майор. — Так от вона каже, що ввечері дев'ятнадцятого Меннел пив каву з якимось ровесником за столиком у закутку. Потім вони ще випили по чарці коньяку й пішли.
— Ввечері, кажете? О котрій годині? — спитав Шалго.
— О восьмій.
— Це дійсно цікаво.
— Нарешті і вам щось здається цікавим, — засміявся Балінт.
Кара досить суворо запропонував їм відкласти свої жарти й дотепи на час рибалки і запитав, чи не напали вони на якийсь новий слід з учорашнього дня. Серйозний тон полковника пішов їм на користь. Балінт перестав сміятися і посерйознішав. Фелмері здалося, що зауваження полковника вкололо його самолюбство. Шалго ж не звернув уваги на слова полковника і продовжував сидіти на лаві з нудьгуючим виглядом, ліниво посмоктуючи сигару.
— Магда Цапик казала, — повів далі Балінт, — ніби вона точно пам'ятає, Що Меннел і його приятель розмовляли французькою мовою. Пам'ятає й те, що за каву і коньяк розрахувався незнайомець. Хоч вона не розуміє французької мови, але їй здалося, що обидва чоловіки були чимось занепокоєні. Вони просиділи в кафе хвилин двадцять — двадцять п'ять. За її словами, незнайомець був нижчий на зріст і огрядніший за Меннела. Свідчення офіціантки ствердив і Адам Рустем, касир платного пляжу, який зустрів їх того вечора близько дев'ятої години. Каже, що вони прогулювалися по набережній і, здається, розмовляли теж по-французьки.
— А Рустем знає французьку? — поцікавився Кара.
— Крім французької та угорської, володіє ще чотирма європейськими мовами, — відповів Шалго, — і до того ж досконало.
— Якщо так, то чому він не працює у відділенні «Інтурист»? — запитав Кара, повторюючи у думці прізвище касира.
Балінт пояснив, що Адам Рустем працював бібліотекарем неподалік у монастирі. У п'ятдесят шостому році організував якусь партію, керував контрреволюційною зграєю. Його засудили на десять років. Два роки тому звільнився. Взимку працює бібліотекарем, а з весни до пізньої осені в готелі. Цей спритний і розумний старий може виконати не одне доручення.
Кара ствердно кивнув головою, а про себе подумав, що дійсно варто було б познайомитися поближче з цим Адамом Рустемом.
— Отже, ви шукаєте того незнайомця? — запитав він Балінта.
— Так, — відповів майор. — З прикмет уже встановлено, що серед персоналу готелю його ніхто не пригадує, і що ні в готелі, ані в пансіонаті такий чоловік не зупинявся, а вісімнадцятого взагалі ніхто звідти не вибував.
— А чи є тут поблизу якісь кемпінги?
— Авжеж, є, — кивнув головою майор. — Я надіслав туди наших людей. Звичайно, цікаво було б хоч знати, якої національності був той незнайомець…
Читать дальше