Андраш Беркеші - Агент №13

— Певно, відчуває, що за ним стежать, — байдуже вставив Шалго.

— З ним досвідчені люди, — пояснив Балінт, доливаючи у склянку газованої води з сифона.

— Такі, як і ті, що приставлені до мене? — посміхнувся старий. — Чи за мною стежили менш досвідчені?

Балінт збентежено глянув на Шалго.

— За тобою? — підняв брови Кара. — Коли за тобою стежили люди Балінта?

— Учора після полудня, — відповів старий, потираючи затерплі ноги.

— Учора, наскільки мені відомо, ти був у Балатонфюреді.

— Авжеж. Мабуть, Міклоша цікавить, чому я так часто туди навідуюсь.

— Ми стежили не за вами, — виправдовувався Балінт. — Просто ви ненароком потрапили в об'єктив.

Потім, глянувши на полковника, він поквапливо, пояснив:

— Ми стежили за Тібором Сючом. Хто ж винен, що Сюч мав зустріч саме з Шалго у фойє лікарні.

— А хто в тому винний, що я одразу помітив твоїх «найспритніших» людей? — підморгнув старий полковникові. — Як не звернути увагу на тридцятирічного мужчину, який, удаючи з себе піонера, шепеляво просить прикурити. Сюч мало не вдавився зо сміху. Я й не знав, як його вгамувати…

— Ви знову знущаєтесь? — нервово перебив його Балінт. — Краще розкажіть, про що ви там із Сючом говорили.

— Про це я напишу згодом у своїх мемуарах, — уїдливо відповів старий. — Якщо це тебе настільки цікавить, то не барися, зараз іще не пізно оформити передплату в книгарні.

— І справді, Шалго, якого біса ти вчора шукав у Балатонфюреді? — зацікавився Кара.

— Того самого, що й Губер, — бовкнув старий і замовк, зрозумівши, що проговорився.

— Учора після полудня? — здивувався Балінт. — Але ж Губер лежав тоді у своїй кімнаті!

— Це за твердженням твоїх найспритніших слідчих, — сказав старий. — Я дізнався у Лізи, що він поїхав у Фюред. Не знаю чому, але я завжди вірю Лізі. Ну, а щоб заспокоїти тебе, скажу, що він ні з ким не бачився. Гуляв на кладовищі. Біля однієї могили стояв досить довго.

На порозі з'явилася Ліза.

— Гей, люди добрі, стіл уже накрито! — грайливо вигукнула вона.

Полковник роздратовано зиркнув на Балінта.

— Товаришу майор, — сказав він офіційним тоном, — щось не гаразд. Слідством керую я. Ми про все домовились, і прошу не відпилятися від плану. А якщо вже відхилились, то доповідайте. Ви не якийсь там приватний детектив, що працює на свій розсуд. Ясно?

— Так точно, товаришу полковник!

Балінт обідав разом з ними. Молодий офіцер, звичайно, був не в настрої. Він ще як слід не знав Шалго і зараз гадав, що старий навмисно компрометує його перед полковником. Подумки вирішив при нагоді сказати про це старому. Обідали мовчки.

— Боже мій, зовсім забула, — скрикнула раптом Ліза. — Дзвонив Фечке. Просив передати тобі, Міклошку, що Губер десь зник біля руїн. Обшукали все довкола, але ніде не знайшли його. Фечке повернувся в готель і чекає твоїх розпоряджень. Ой, склероз уже в мене, починаю забувати…

— Ну, я йому покажу! — загрозливо випростався Балінт. — Дам прочухана, що затанцює! — Його обличчя почервоніло від обурення і сорому перед полковником.

— Та сядь, Міклоше, — примирливо сказав Шалго. — Чого ти підскакуєш! Дообідай спокійно. Ясно, що поблизу руїн будь-який слідчий легко може втратити слід. Крім того, в такому малому селищі, як Балатонемед, тільки сам господь зміг би стежити за кимось непомітно. Беру свої слова назад. Губер не був учора в Балатонфюреді. Я пожартував.

— Могли б і раніше признатися. — Балінт мляво копирсався вилкою в тарілці. — Присягаюсь, ми все зробили, щоб…

— Тільки не просльозися, — перебив його Кара, переходячи на «ти». Поклавши на тарілку шматок м'яса, продовжував: — Надто нервуєш, хлопче. Будь-якою ціною поспішаєш домогтися результату. Зрозумій, нарешті, що це не звичайне вбивство. Ускладнює справу і те, що потрібно не тільки спіймати злочинця, а й розкрити агентурну мережу Меннела і знайти заховані коштовності. Досі ви діяли обачно, розумно. Навіщо ж тепер нервувати, квапитись? Ти сам запропонував узяти Гейзу Салаї під нагляд. Це зроблено. А який результат? Нуль. Салаї зізнався, що хотів убити Меннела, оце й усе. Гадаю, що тут ми припустилися помилки. Ти запропонував установити нагляд іще й за Казимиром Таборі: він теж не має алібі. Ні, цього ми не зробимо. Нехай почуває себе в повній безпеці. Але це не означає, що ми не займаємося ним. Домбаї уже другий день б'ється над з'ясуванням кола знайомих інженера Таборі в Будапешті. З'ясовуємо і те, хто ж, власне, батьки Казимира.

Шалго з подивом глянув на полковника.