Андраш Беркеші - Агент №13

Губер вимкнув магнітофон. У кімнаті запанувала могильна тиша. Казимира ніби паралізувало, кров удари в голову Бланки. Професора Таборі пройняв холодний піт.

— Брехня, — прошептала Бланка. — Підла брехня!

— Можливо, — байдуже промовив Губер. — Але факт, що це голос Меннела. Можливо, Віктор і брехав, боячись визнати, що не виконав завдання. Але хто доведе, що він брехав? Магнітофон цього не доведе. Навпаки. Полковник Кара підозріває Казимира, і запис тільки підтвердить його підозру. Ви могли б довести непричетність Казимира до вбивства тільки в тому разі, якби викрили вбивцю. Але ж досі вбивця Меннела невідомий.

— Гейза Салаї, — ледве чутно промовила Бланка. Вона відчула, що насувається небезпека і мовчати далі не можна.

— Гейза Салаї? — перепитали майже одночасно Казимир і Таборі. — Звідки це ти взяла?

— Знаю, — відповіла жінка. — Принеси, будь ласка, склянку води, — попросила вона брата. Казимир випередив професора, приніс сифон і, наливши склянку, подав матері. Рука жінки тремтіла так, що вода вихлюпувалася на спідницю. Губера теж вразила несподівана заява жінки, і він з цікавістю чекав, що вона скаже далі.

— Хіба ти знала Гейзу Салаї? — запитав Казимир.

Бланка поставила на стіл порожню склянку і почала розповідати про свою зустріч з Меннелом.

… Побачивши Меннела, Бланка мимоволі здригнулась від страху, хоч і знала, що зустрітися з ним доведеться. Адже вона сама скопіювала і переправила в Гамбург умови переговорів. Меннел підійшов до неї, люб'язно всміхаючись. Він був підкреслено ввічливий. Жінка заспокоювала себе тим, що це звичайна чергова зустріч, отже, їй нема чого боятися: треба лише передати зібрану інформацію. Та раптом вона замислилась: якщо так, то навіщо їм було так ретельно готувати все до його приїзду? Невже вони чогось хочуть від Мате? Страх щохвилини посилювався. Жінка інстинктивно відчула, що Меннел хоче поговорити з нею ще сьогодні увечері, тому вона навіть не роздяглася перед сном. Незабаром у двері дійсно постукали, увійшов Меннел. Він, як завжди, був самовпевнений і ввічливий.

— Вибачте, пані, але нам треба поговорити. Ваш син пішов у селище, професор уже ліг, отже, можемо спокійно обсудити деякі справи.

— Я підготувала для вас усі матеріали, — відповіла жінка. — Можете їх забрати.

— Дякую. Але я приїхав не лише задля цього.

— А саме?..

— Я привіз вам привіт от Кароя.

Жінка спохмурніла, з огидою і ненавистю згадавши про Моношторі-Мюллера.

— Він передає вам свої щирі вітання і висловлює незадоволення.

— Незадоволення? Чим?

— Наскільки я зрозумів, ви мали повідомити, якщо…

— Не повчайте мене, — перервала його жінка. — Я сам знаю, що мені робити.

— Вибачте. Може, ви просто забули…

— Про що?

— Повідомити прізвища тих людей, які на тривалий час виїжджають у відрядження до Москви. Ви добре знаєте, наскільки важлива для нас організація московської резидентури.

— І це мені відомо, — сухо відказала Бланка. — А, серед моїх знайомих таких людей немає. Тому я й повідомляла нічого.

— Але ж Браун знає, що Казимир Таборі їде на чотири роки в Москву.

Жінка пополотніла. Її аж занудило від страху. Таке вона вже давно не відчувала.

— Ні! — з відчайдушною рішучістю скрикнула вона. Ні! Це неможливо! Ви не можете цього вимагати! Не вплутуйте Казимира в цю брудну гру! Чуєте?! Зі мною робіть що вам заманеться, а Казимирові дайте спокій. Задля нього я ладна пожертвувати власним життям…

— Пані, — холодно проказав Меннел. — Я приїхав не для того, щоб сперечатися з вами. Мені так наказано, і я виконаю наказ. І виконаю його будь-що — з вашою допомогою чи без неї. Адже ви добре знаєте: у моїх руках досить фактів, щоб примусити вас зробити що завгодно.

— Мене — так, але Казимира не чіпайте!

— Облишимо суперечку. Краще послухайте про завдання, які нам з вами доведеться виконати. Слухайте уважно. Карой розповів, що під час війни він заховав на віллі Мейсароша великі коштовності. Нам доведеться їх знайти і вивезти. Ви добре знаєте розташування вілли, знайомі і з адвокатом Мейсарошем. Отож ви допоможете мені в цьому.

— Гаразд, у цьому я вам допоможу, — погодилася жінка. — Але чи відомо вам, що у п'ятдесятому році віллу передано селищній Раді і перебудовано?

— Відомо. Карой по пам'яті накреслив план вілли і позначив місце, де заховано скарб. — Меннел вийняв з кишені схему і показав її жінці.

— Що ж, може, це нам і удасться, — проказала вона, уважно розглядаючи план. Меннел, здавалося, трохи вгамував свою зухвалість. Може, зрадів, що вона погодилась допомогти йому. Але яким чином позбутися цього німця?!