Ю Несбьо - Червоногрудка

Коли ви це прочитаєте, сподіваюся, мене вже не буде серед живих. Сподіваюся, нас нікого не буде серед живих.

Харрі присів навпочіпки поряд з паперами.

«Велика зрада, — було надруковано на першому аркуші. — Спогади вояка».

Харрі розв’язав мотузок.

Наступна сторінка:

Я пишу це, щоб той, хто знайде мої записи, зміг зрозуміти, навіщо я зробив те, що зробив.

Харрі перегорнув стос — схоже, тут декілька сотень сторінок щільно надрукованого тексту. Харрі поглянув на годинник. Восьма тридцять. Він відшукав у блокноті номер Фріца з Відня й зателефонував йому на мобільний. Фріц саме повертався додому після нічного чергування. Після хвилинної розмови з ним Харрі подзвонив у довідкову, де його з’єднали з потрібним номером.

— Вебер слухає.

— Це Холе. Моє вітаннячко з празником, так би мовити.

— Пішов ти! Навіщо дзвониш?

Ну… Напевно, в тебе на сьогодні якісь плани…

— Так. У мене були плани замкнути двері й вікна і почитати газети. Кажи вже, що тобі треба!

— Зняти кілька пальчиків…

— Чудово. Коли?

— Просто зараз. Візьми із собою валізу, щоб можна було надіслати їх прямо звідси. І ще: мені потрібен табельний пістолет.

Харрі дав йому адресу. Потім узяв з підлоги аркуші, сів у накрите, ніби саваном, крісло й почав читати.

Вогні спалахують у сірому нічному небі, і воно схоже на брудну парусину намету, напнуту над цією бездушною голою землею. Може, росіяни почали наступ чи просто вдають, що почали його, — зараз це не можна знати напевно. Даніель знову показав свою стрілецьку майстерність. Якби він уже не був легендою, то збезсмертив би своє ім’я сьогодні. Він побачив і застрелив росіянина з відстані в півкілометра. Потім він сам пішов на нічийну смугу і по-християнськи поховав убитого. Ніколи не чув, щоб хтось робив що-небудь подібне. Після цього він узяв собі за трофей шапку російського вояка. Потім він, як завжди, був в ударі, співав пісні й усіх потішав (крім, може, деяких заздрісників). Я дуже пишаюся, що в мене є такий чудовий і хоробрий друг. Хоча іноді здається, що війні ніколи не настане кінець і наших загинуло вже надто багато, такі люди, як Даніель Гюдесон, уселяють у нас надію, що ми все-таки зупинимо більшовиків і повернемося додому, до своєї вільної Норвегії.

Харрі поглянув на годинник, перегорнув сторінку.

Коли я побачив перелякані очі Сіндре Фьоуке, мені довелося його трохи заспокоїти, щоб приспати його пильність. На кулеметній позиції були тільки ми вдвох, решта повернулися в ліжка. Тіло Даніеля лежало на ящиках з боєприпасами і заклякало. Я зішкрібав кров Даніеля з патронної стрічки. Світив місяць, ішов сніг — чудова ніч. І я думав, що зараз збираю разом розкидані шматочки Даніеля, щоб він ожив, підвівся і повів нас за собою. Сіндре Фьоуке цього не розумів — безпринципний пристосуванець і зрадник, він завжди схилявся на бік тих, хто, на його думку, перемагав. І в день, коли нам усім — мені, Даніелю — справді було непереливки, він вирішив зрадити й нас. Я хутко зайшов йому за спину, легко схопив його за лоба й дістав багнет. Щоб зробити глибокий і акуратний поріз, треба діяти швидко. Я перерізав йому горлянку й одразу відпустив його — справу було зроблено. Він повільно обернувся, подивився на мене своїми поросячими очицями. Здавалося, він силкувався закричати, але горло в нього було перерізане, і із зяючої рани вийшло лише глухе шипіння. І кров. Обома руками він схопився за горло, ніби намагаючись утримати в собі життя, але тут кров тонкими цівками потекла крізь його пальці. Я впав на землю і відкотився в замет, щоб кров не потрапила мені на одяг. Якщо «дезертирство» Сіндре Фьоуке почнуть розслідувати і знайдуть на моїй формі свіжу кров, вийде погано.

Коли він перестав сіпатися, я перевернув його на спину і відтягнув до ящиків, на яких лежав Даніель. На щастя, у них схожа статура. Я витягнув у Фьоуке документи. Вони завжди при нас, вдень і вночі, бо якщо нас зупинять і в нас не виявиться паперів, в яких сказано, хто ми й що ми (піхота, напрям «Північ», дата, печатка тощо), нас можуть розстріляти на місці як дезертирів. Я скрутив документи Сіндре трубочкою і засунув їх у похідну фляжку в мене на поясі. Потім стягнув з голови Даніеля мішок і обмотав довкола голови Сіндре. Далі звалив Даніеля на спину і виніс на нічийну смугу. Там я поховав його в снігу, як Даніель поховав Урію, росіянина. На згадку про Даніеля я зберіг російську шапку. Заспівав псалом «Великий Господь». І «Відблиски вогнища».