Ю Несбьо - Червоногрудка

Харрі заплющив очі, ще раз пригадуючи цю ніч. Потім підвівся і почалапав до ванної. І там теж усе було біле: біла плитка, білий фарфор. Харрі став під крижаний душ, мугикаючи стару пісню:

— …a perfect day! [55] …чудовий день! (Англ.) Потім він узяв м’який махровий рушник — білий, — який дбайливо поклала для нього Ракель, і почав розтиратися, роздивляючись своє обличчя в дзеркалі. Зараз він щасливий, хіба ні? Саме зараз. Харрі посміхнувся дзеркалу. Дзеркало посміхнулося йому у відповідь. Як в Екмана і Фрізена. Усміхнися світові…

Харрі голосно засміявся, обмотався рушником і, обережно ступаючи мокрими ногами по коридору, повернувся до спальні. Харрі зрозумів, що увійшов не до тієї спальні, лише за кілька секунд, бо й тут усе було біле: стіни, стеля, бездоганно застелене і покрите старомодним плетеним покривалом двоспальне ліжко, комод з родинними фото на ньому.

Харрі вже обернувся був, щоб піти звідси, аж раптом завмер. Він стояв, не знаючи, що робити: ніби одна половина його мозку наказувала забути про все і вийти з кімнати, а друга — повернутися і переконатися, що він побачив саме те, що й думав. Вірніше сказати — те, чого боявся. Чого саме він боявся і чому, він не розумів. Розумів він лише одне: як усе чудово, як не хочеться нічого міняти — навіть на краще. Нічого. Але було пізно. Так, пізно.

Харрі перевів дух, обернувся і підійшов до комода.

Чорно-біла світлина стояла в простенькій позолоченій рамці. У жінки на фото було худе обличчя, високі вилиці і спокійний, усміхнений погляд. Жінка дивилася трохи вище камери, очевидно, на фотографа. У її погляді відчувалася сила. Поверх простої блузи висів срібний хрестик.

«Ось уже дві тисячі років її малюють на іконах».

Ні, не тому Харрі з першого погляду побачив щось знайоме в тому обличчі на фото.

Сумнівів не залишалося. Це була та сама жінка, яку він бачив на фото в кімнаті Беатріси Хофман.

Я пишу це, щоб той, хто знайде мої записи, зміг зрозуміти, навіщо я зробив те, що зробив. Часто в житті мені доводилося вибирати менше лихо — і мене можна судити, з урахуванням цього. Але врахуйте до того ж, що я ніколи не намагався ухилитися від вибору, ніколи не уникав свого морального обов’язку, вважаючи за краще помилитися, але не жити боягузом, як мовчазна більшість, що ховається за чужі спині і дозволяє робити вибір за себе. І свій останній вибір я зробив, тому що хочу з чистим серцем постати перед Господом і знову зустрітися з Хеленою.

— Чорт!

Харрі різко натиснув на гальма — через пішохідний перехід на перехресті прямував строкатий натовп, хто в діловому костюмі, хто в національному вбранні. Схоже, все місто вже на ногах. Здавалося, зелене світло не загориться ніколи. Нарешті Харрі відпустив зчеплення і натиснув на газ. Знайшовши місце для паркування на Вібес-ґате, Харрі вийшов з машини і, підійшовши до дверей багатоквартирного будинку, де жив Фьоуке, подзвонив. Повз нього пробіг хлопчисько на роликових ковзанах і так голосно дунув у пластиковий ріжок, що Харрі здригнувся.

Фьоуке не відповідав. Харрі повернувся до машини, дістав фомку, яка завжди лежала в нього під заднім сидінням, бо замок багажника був зламаний. Потім знову підійшов до дверей і обома руками натиснув на обидва ряди кнопок на панелі дзвінка. Йому відповів незлагоджений хор обурених голосів, — зрозуміло, момент непідходящий: хтось саме сорочку напрасовує, хтось начищає черевики. Харрі сказав, що він з поліції, і хтось, мабуть, йому повірив, бо раптом почувся жахливий писк, і двері відчинилися. Стрибаючи через три сходинки, Харрі добіг до четвертого поверху. Зараз серце билося ще сильніше, ніж усі ці п’ятнадцять хвилин — відтоді, як він побачив світлину в спальні.

Мета, яку я перед собою поставив, уже коштувала життя декільком ні в чому не винним людям, і, як і раніше, залишається небезпека, що загиблих стане ще більше. Так завжди буває на війні. Тому судіть мене як вояка, вибір у якого невеликий. От і все, про що я прошу. Але якщо ви почнете засуджувати мене, знайте, що ви — всього лише грішні люди, такі самі, як і я, адже, врешті-решт, Судія у нас лише один — Бог. Ось мої спогади.

Харрі вдарив кулаком по дверях Фьоуке і викрикнув його ім’я. Не отримавши відповіді, він підсунув під замок фомку і наліг усім тілом. З третьої спроби двері піддалися. Харрі переступив поріг. У квартирі було тихо й темно, і чомусь це нагадало Харрі спальню, в якій він щойно був, — тут теж було порожньо, і відчувалася занедбаність. Увійшовши до вітальні, Харрі зрозумів: квартира насправді покинута. Всі папери, що були розкидані на підлозі, книги на перекошених полицях, чашки з недопитою кавою — все це пропало. Меблі було зсунуто в куток і накрито білими покривалами. Промінь сонця падав з вікна на стос перев’язаних аркушів посеред кімнати.