Богдан Коломийчук - Експрес до Ґаліції

– Мені нічого робити в Берліні, – ​криво посміхнувся той.

– Питання в тому, що б з вами там зробили, – ​незворушно сказав Фішер, – ​допити в Третьому відділі бувають часами неприємні.

Редль зірвався на ноги.

– Я австрійський офіцер і перебуваю на території Австрії.

– Сядьте, полковнику, – ​стомлено мовив його співрозмовник.

– Тоді поясніть, що ви маєте на увазі!

– Почнемо з того, що якби не той львівський комісар, золото Бобровського потрапило б у інші руки. Не в наші.

– Ви його переоцінюєте, пане Фішере.

– Навряд. Це радше ви його недооцінили.

– Якщо пам’ятаєте, то на тому складі в Лемберзі я лише вдавав, що був за росіян, а в критичний момент став на ваш бік.

– Або ж ви просто побачили, що обставини складаються не на вашу користь… – ​розвів руками Фішер. – ​Але гаразд, це ми наразі забудемо.

– Хіба є щось іще?

– Хто такий Ніцетас, полковнику? Никон Ніцетас?

Питання зависло в повітрі, як відлуння пострілу, й змусило Редля збліднути. Не відповідаючи, він знову сів на своє місце.

– На його рахунок зроблено кілька щедрих поштових переказів, які згодом було перенаправлено в банк « Hottinguer» у Берні. На ваше ім’я… Можна навіть подумати, що Ніцетас – ​ваше шпигунське псевдо.

– Під цим псевдо я працював для одного приватного розвідувального бюро в Швейцарії, – ​відповів Редль таким голосом, ніби в горлі в нього застряг папір.

– І, звісно ж, не знали, що бюро контролює охранка?

– Не знав.

– Що ж, навіть офіцер може помилитися.

Полковник глянув на Фішера й зустрів з його боку погляд, в якому, здавалося, більше не було ворожості. Майор запалив третю цигарку, від чого їхнє купе щільно заповнилось синім тютюновим туманом, крізь який пробивалося світло електричної жарівки.

– Тільки не забувайте, що кожна помилка – ​це мовби незавершена історія. Ніби повість без епілогу, яку неодмінно треба дописати й цим виправити. Коли прийде час.

Усю подальшу дорогу вони мовчали.

За годину поїзд прибув на станцію «Лемберг».

Ідеться про цивільну модель швейцарського револьвера Schmidt M1882 виробництва «Waffenfabrik Bern».

Venice by night ( англ. ) – ​Венеція вночі.

Grissini ( італ. ) – італійські хлібці невеликого розміру.

Канотьє – ​солом’яний капелюх.

Баркарола – ​традиційна пісня гондольєрів.

Тінторетто (справжнє ім’я – Якопо Робусті; 1518–1594) – венеційський художник, представник високого Відродження.

Старий Замок (нім. Altes Schloss ) – відомий також як замок Гогенбаден. Архітектурна пам’ятка поруч Баден-Бадена, датована XII ст.

Кургауз (нім. Kurhaus ) – будинок дозвілля. Місце, де проводяться розважальні заходи, концерти тощо.

Weinstuben ( нім. ) – винні кнайпи.

Третій відділ ( Abteilung III b ) – служба прусської військової розвідки, заснована 1889 року. Існувала до закінчення Першої світової війни.

Енциклопедисти – французькі інтелектуали XVIII ст., що працювали над виданням «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел». Серед них Дені Дідро, Вольтер, Луї де Жокур та ін.

«Ашбах» (нім. Aschbach Uralt ) – марка німецького бренді. Одна з найстаріших.

Есери – партія соціалістів-революціонерів, заснована 1901 року.

Гаррі Макдоно (справжнє ім’я – Джон Скантлбері Макдональд; 1871–1931 – популярний канадський співак та менеджер звукозапису 1900-х та ранніх 1920-х.

Коли любові світло вперше я побачив у твоїх очах,

То світ навколо віщував, здавалося, тільки радість.

Між нами відстань, ми в розлуці, але я

Про тебе мрію. Я у твоїй владі. – ( з англ. )

«Ельблінґ» – сорт білого вина з однойменного винограду, який здавна вирощують в долині річки Мозель.

«Sweet Adeline» – популярна пісня на слова Річарда Джерарда, що в 1900-х рр. входила до репертуару багатьох виконавців.

Сирени – в античній міфології – напівжінки-напівптахи, що своїм співом зачаровували моряків, змушуючи їх скеровувати кораблі на небезпечні скелі.