Ю Несбё - Поліція

— Уло! — гукнула вона з відстані кількох метрів, неначе тут відбувалася зустріч двох давно розлучених подруг.

Ула встала, вже починаючи відчувати незручність при думці, що їй доведеться відповісти на наступне неминуче питання: «Що ти тут робиш?»

— Спасибі за запрошення у гості, люба, у вас вийшло дивовижне маленьке свято!

Ізабель Скоєн поклала руку на плече Ули і потягнулася до неї щокою, так що Улі нічого не лишалося, як прикласти свою щоку до щоки Ізабель. Маленьке свято? Та на ньому було тридцять двоє запрошених!

— Пробач, що мені довелося рано піти.

Ула пам'ятала, що Ізабель добре набралася того разу. І що поки вона сама обслуговувала гостей, високий красивий міський радник на якийсь час віддалився разом з Мікаелем на терасу. І що Ула на мить відчула укол ревнощів.

— Нічого страшного. Те, що ти змогла прийти, для нас велика честь, Ізабель.

Ула сподівалася, що її посмішка не здасться такою натягнутою, як була насправді.

Член міської ради, відповідальна за соціальну політику, подивилася на неї згори вниз поглядом, що вивчав. Неначе щось шукала. Наприклад, відповідь на питання, що ще не прозвучало: «Що ти тут робиш, подружко?»

Ула вирішила розповісти їй правду. Її ж вона розповість сьогодні увечері Мікаелю.

— Мені час іти, — заявила Ізабель, не роблячи ані найменшого руху і не зводячи погляду з Ули.

— Так, у тебе, звичайно, набагато більше справ, ніж у мене, — вимовила Ула і з роздратуванням помітила, що знову видала той безглуздий короткий смішок, якого вирішила всіляко уникати.

Ізабель, як і раніше, дивилася на неї, й Улі несподівано здалося, що ця стороння жінка хоче змусити її відповісти на непоставлене питання: «Що ти, дружина начальника поліції, робиш у холі „Гранд-готелю“»? Господи, невже вона подумала, що Ула зустрічається тут із коханцем? Невже вона через це поводиться так стримано? Ула відчула, що посмішка її перестала бути натягнутою, що зараз вона посміхається так, як робить завжди, коли хоче посміхнутися. Вона знала, що ще до того, як розсміятися, вона почала посміхатися очима. До того, як розсміятися прямо в обличчя Ізабель Скоєн. Але навіщо їй так чинити? Найдивовижнішим було те, що їй здалося, ніби Ізабель теж зараз розсміється.

— Сподіваюся, ми скоро знову побачимося, дорогенька, — сказала Ізабель, потискуючи руку Ули своїми довгими сильними пальцями.

Потім вона розвернулася і попливла через готельний хол до виходу, де один зі швейцарів поспішив допомогти їй вийти на вулицю. Ула встигла помітити, що, перш ніж покинути готель, Ізабель дістала мобільний телефон і набрала номер.

Мікаель стояв біля ліфта, розташованого за кілька великих кроків від номера саамської дами. Він подивився на годинник. Минуло всього три-чотири хвилини, але цього мало бути досить; у будь-якому разі найголовніше — щоб їх не побачили разом. Номер завжди знімала Ізабель. Вона приходила за десять хвилин до нього, лягала в ліжко і чекала. Їй так подобалося. А йому так подобалося?

На щастя, від «Гранд-готелю» до міської ради, де на нього вже чекав голова, швидким кроком іти всього три хвилини.

Двері ліфта відчинилися, Мікаель увійшов досередини і натиснув на кнопку з цифрою «один». Ліфт поїхав і майже тут же зупинився. Двері відчинилися.

— Guten Tag. [12] Доброго дня (нім.).

Німецькі туристи. Літня пара. Старий фотоапарат у коричневому шкіряному футлярі. Мікаель відчув, що посміхається і взагалі перебуває у чудовому настрої. Він посунувся. Ізабель таки мала рацію: йому дійсно стало краще після смерті пацієнта. Він відчув, як з довгого волосся на потилиці впала на шию крапля води, як вона покотилася вниз і намочила комір сорочки. Ула сказала, що для нової посади йому не заважає підстригтися коротше, але навіщо? Хіба той факт, що він молодо виглядає, не підкреслює зайвий раз головне? Те, що він, Мікаель Бельман, — наймолодший в історії Осло начальник поліції.

Пара із занепокоєнням дивилася на кнопки ліфта. Їх хвилювала давня проблема: цифра «один» означає поверх, розташований на одному рівні з вулицею, чи поверх над ним? Як прийнято тут у них, в Норвегії?

— It’s the ground floor, [13] Це перший поверх ( англ .). — пояснив їм англійською Мікаель і натиснув на кнопку зачинення дверей.

— Danke, [14] Дякую ( нім .). — зрозуміла його жінка.

Чоловік заплющив очі і став шумно вдихати і видихати повітря. «Як у підводному човні», — подумав Мікаель.

Вони в тиші занурювалися в надра будівлі.