Ю Несбё - Поліція

— Уло, я хочу сказати тільки одне.

— Ні, Трульсе! Ні, не кажи, будь ласка!

— Ти занадто гарна для Мікаеля. Ти знаєш, скільки жінок у нього?

— Ні, Трульсе!

— Але…

— Я хочу, щоб ти пішов, Трульсе. І давай на якийсь час припинимо зустрічатися.

Ула стояла біля кухонного столу і дивилася, як Трульс виходить з будинку і йде до машини, припаркованої коло гравієвої дороги, що звивалася між новенькими віллами району Хоєнгалл. Мікаель сказав, що потягне за потрібні ниточки і зробить декілька дзвінків потрібним людям у міській адміністрації, щоб прискорити асфальтування дороги, але і досі нічого не сталося. Вона почула пташине щебетання, коли Трульс натиснув на ключ автомобільної сигналізації, і та відключилася. Трульс сів у машину і застиг, дивлячись прямо перед собою. Потім він немов здригнувся усім тілом і почав гамселити. Він бив по керму, й Ула бачила, як воно хитається. Навіть з великої відстані це було так жахливо, що вона здригнулася. Мікаель розповідав їй про несподівані напади люті Трульса, але сама вона ніколи їх не спостерігала. За словами Мікаеля, якби Трульс не став поліцейським, він став би злочинцем. Мікаель так говорив і про себе, коли хотів здаватися крутим. Але вона не вірила йому. Мікаель був занадто прямолінійним, занадто добре… умів пристосовуватися. А Трульс… Він був зроблений з іншої матерії, з темнішої.

Трульс Бернтсен. Простий, наївний, вірний Трульс. Так, у неї були підозри, це зрозуміло, але їй було складно повірити, що Трульс міг бути таким хитрим. Таким… несподівано спритним.

«Гранд-готель».

Там вона провела найстрашніші секунди у своєму житті.

Не те щоб їй ніколи не спадало на думку, що він може її зраджувати. Особливо після того, як він перестав прагнути любощів з нею. Але цьому могли бути й інші пояснення, наприклад стрес, пов’язаний з убивствами поліцейських. Але Ізабель Скоєн? Тверезі, в готелі, серед білого дня? І вона вмить зміркувала, що хтось дуже ретельно організував це викриття. Хтось знав, що ці двоє будуть у той час в тому місці, і це означало, що побачення були регулярними. Її починало нудити кожного разу, коли вона про це думала.

Несподівано бліде обличчя Мікаеля перед нею. Перелякані, винуваті очі хлоп’яти, якого спіймали на крадіжці яблук. Як йому це вдалося? Як йому, невірній свині, вдалося зробити вигляд, що він потребує захисту? Він, котрий наплював на все хороше, що було між ними, батько трьох дітей, — чому він виглядав так, немов ніс тяжкий хрест?

— Я буду вдома рано, — прошепотів він. — Там і поговоримо. До того, як діти… Мені треба бути в кабінеті голови міської ради через чотири хвилини.

Невже у нього в куточку ока з’явилася сльоза? Невже ця жалюгідна істота дозволила собі зронити сльозу?

Після його відходу вона на подив швидко зібралася з думками. Напевно, так чинять люди, які знають, що повинні робити, коли альтернативи немає, коли єдина альтернатива — це нервовий зрив. Із залізним спокоєм вона набрала номер, з якого дзвонив чоловік, який назвався колись Рюнаром. Відповіді не послідувало. Вона почекала п’ять хвилин, а потім пішла з готелю. Прийшовши додому, вона перевірила цей номер у однієї жінки, з якою познайомилася в КРИПОСі. Та повідомила Улі, що номер ні на кого не зареєстрований. Виникало питання: хто міг докласти стільки зусиль, щоб спрямувати її в «Гранд-готель», аби вона усе побачила на власні очі? Журналіст із жовтої газетки? Подруга, котра бажає їй добра? Хтось з оточення Ізабель — прагнучи помститися? Суперник Мікаеля? Або ж хтось, охочий розлучити його не з Ізабель, а з нею, Улою? Той, хто ненавидить Мікаеля або її? Чи той, хто любить її? Той, хто думає, що коли спочатку розлучить її з Мікаелем, то в нього з'явиться шанс? Вона знала тільки одну людину, яка любила її так сильно, що ні йому, ні їй ця любов не приносила радості.

Вона нічого не сказала Мікаелю про свої підозри під час їхньої розмови того дня. Він подумав, що вона опинилася в холі готелю випадково, а такі драматичні випадковості бувають у житті кожного. Такий неймовірний збіг подій називають долею.

Мікаель не намагався брехати, що він був там не з Ізабель. Треба віддати йому належне, він був не настільки тупий, щоб не зрозуміти: вона знає. Він запевняв, що їй не треба просити його завершити цю інтрижку, що саме він увірвав її з власної ініціативи ще перед тим, як Ізабель пішла з готелю. Він скористався саме цим словом, «інтрижка». Напевно, він ретельно підбирав його, воно робило всю ситуацію незначною, неважливою і брудною, немов спогади про неї можна згребти поганою мітлою і забути. А от слово «стосунки» прозвучало б зовсім інакше. В те, що він «скінчив» усе в готелі, вона не вірила ні секунди, надто вже гарний настрій був у Ізабель. Але наступні його слова були правдою. Якщо усе спливе назовні, то скандал зашкодить не лише йому, а й дітям, і їй самій, хоч і не безпосередньо. І більш непідходящого часу для такого скандалу не можна й уявити. Голова міської ради хотів поговорити з ним про політику, його хочуть бачити в партії, яку той представляє. У партії його вважають цікавим кандидатом у майбутні політики. Він був саме такою людиною, яку вони шукали: молодий, амбітний, популярний, успішний. Був успішним до того вбивства поліцейського, зрозуміло. Але як тільки він його розкриє, вони сядуть і обговорять його майбутнє: чи збирається він продовжувати роботу в поліції, чи піде в політику, де, як вважав Мікаель, він міг би багато чого добитися. Не те щоб Мікаель визначився з тим, чого хоче, але абсолютно очевидно, що скандал із любовними пригодами назавжди зачинить перед ним ці двері.