Ю Несбё - Поліція

Коли двері відчинилися і вони вийшли в хол, по ногах Мікаеля пробігло тремтіння. Це завібрував телефон, який у ліфті знаходився поза мережею. Він дістав апарат і побачив, що пропустив дзвінок від Ізабель. Він уже зібрався передзвонити їй, як раптом його знову струснуло тремтіння. Він отримав смс-повідомлення:

«Привіталася з твоєю дружиною в холі готелю».

Мікаель різко зупинився й огледівся. Надто пізно.

Прямо перед ним у кріслі сиділа Ула. Така гарна. Вона виглядала навіть краще, ніж завжди. Красуня застигла в кріслі.

— Привіт, люба, — випалив він і сам помітив, як непевно прозвучали його слова.

І прочитав по її обличчю, як фальшиво вони прозвучали.

У її погляді, прикованому до нього, ще були помітні сліди замішання, яке ось-ось зміниться чимось іншим. Мозок Мікаеля Бельмана працював на повну потужність. Збирав і обробляв інформацію, шукав зв'язку, робив висновки. Він знав, що йому нелегко буде пояснити, чому в нього вологе волосся. І що вона бачила Ізабель, що її мозок, зовсім як його власний, блискавично обробляє інформацію. Адже людський мозок так улаштований. Він невблаганно логічний, коли маленькі шматочки інформації несподівано складаються в одну загальну картину. І він побачив, як щось інше прийшло на зміну замішанню. Здогадалась. Ула опустила очі, отож, коли він підійшов і постав перед нею, її погляд уперся йому в живіт.

Мікаель ледве упізнав її голос, коли вона прошепотіла:

— Ти отримав її смс надто пізно.

Катрина повернула ключ у замку і потягла двері на себе, але ті не відчинилися.

Гуннар Хаген підійшов і рвонув їх.

Вологий жар і запах затхлості ударили в ніс п’яти людям, що стояли біля дверей.

— Тут, — сказав Гуннар Хаген. — Ми нічого не чіпали з моменту останнього використання.

Катрина увійшла першою і натиснула вимикач.

— Ласкаво просимо в регіональне управління Бергена в Осло, — збентежено вимовила вона.

Беата Льонн переступила через поріг:

— Значить, ми ховатимемося тут.

Холодне блакитне світло люмінесцентної лампи освітлювало квадратну бетонну кімнату з сіро-синім лінолеумом на підлозі і голими стінами. У кімнаті без вікон стояли три столи із стільцями, на кожному із столів знаходився комп’ютер. На одному із столів були також кавоварка з підпалинами і велика пляшка води.

— У нас буде кабінет у підвалі Поліцейського управління? — з недовірою вимовив Столе Еуне.

— Формально ви знаходитеся на території слідчого ізолятора Осло, — сказав Гуннар Хаген. — Цей підземний хід проходить під парком. Якщо піднятися по залізних сходах за дверима, ви опинитеся в приймальній ізолятора.

У відповідь прозвучали перші звуки «Рапсодії в стилі блюз» Гершвіна. Хаген вийняв телефон. Катрина заглянула йому через плече і побачила, що на дисплеї висвітлилося ім’я Антона Міттета. Хаген натиснув кнопку «Відбій» і сховав телефон у кишеню.

— Зараз у нас будуть збори слідчої групи, тому лишаю вас самих, — сказав він.

Хагена пішов, а четверо, що залишилися, деякий час стояли і дивилися одне на одного.

— Спекотно тут, — заговорила Катрина, розстібаючи пальто. — Але батарей не видно.

— Та просто за стіною знаходяться котли центрального опалювання усієї тюрми, — розсміявся Бйорн Гольм, поклавши замшеву куртку на спинку стільця. — Ми називали цей кабінет Котельною.

— Ти вже бував тут раніше? — Еуне ослабив метелик.

— Звичайно. Тоді наша група була ще меншою, — він кивнув на столи: — Троє нас було, як бачите. І все одно розкрили справу, аякже. Але тоді шефом був Харрі, — він подивився на Катрину. — Тобто я не це мав на увазі…

— Усе нормально, Бйорне, — відповіла Катрина. — Я не Харрі, і я тут не шеф. Добре, якщо формально ви звітуватимете мені, щоб у Хагена були розв’язані руки. Але мені й себе організувати непросто. За головну у нас Беата. У неї і стаж добрячий, і досвід керівництва є.

Всі подивилися на Беату. Та знизала плечима:

— Якщо усі цього хочуть, я можу здійснювати керівництво тією мірою, якою це буде необхідно.

— Це буде необхідно, — сказала Катрина.

Еуне і Бйорн кивнули.

— Добре, — промовила Беата. — Давайте почнемо. Мобільні у нас працюють. Інтернет маємо. У нас є кавові чашки. — Вона підняла білий кухоль, що стояв за кавоваркою, і прочитала напис тушшю: — Хенк Вільямс? [15] Американський кантрі-співак.

— Це моя, — відгукнувся Бйорн.

Вона підняла наступну:

— Джон Фанте? [16] Американський письменник та сценарист.