Ростислав Самбук: Колекція професора Стаха.

— І він наказав зупинитися тут?

— Так. Я, звичайно, на узбіччя, він тут мені й тицьнув у потилицю. Звелів закласти руки назад… — Таксист показав, як саме. — Ну, обшукав мене, забрав гроші і втік…

Що відбулося далі, майорові було відомо з розповіді автоінспектора, який перший намагався затримати злочинця.

Лейтенант Голота їхав мотоциклом до контрольного пункту державтоінспекції поблизу Вишнянки. Проминув таксі з увімкнутими підфарниками, не звернувши на нього особливої уваги. Та раптом таксист засигналив різко й вимогливо, вискочив з машини й побіг навздогін мотоциклу, розмахуючи руками. Лейтенант з'їхав на узбіччя, озирнувся і побачив, що таксист показує на кущі за придорожньою канавою. Йому навіть здалося, наче там майнула якась тінь.

— Грабіжник! — кричав таксист. — Він пограбував мене! Наздоженіть його, он він!..

Голота одразу збагнув, у чому справа, і, не роздумуючи, кинувся в кущі.

— Обережно, він озброєний… — крикнув йому вслід таксист, і лейтенант на ходу витягнув з кобури пістолет.

За кущами починалися густі посадки. Лейтенант незабаром втратив орієнтацію, зупинився, прислухаючись, та нічого не почув і повернувся на шосе. Вислухавши оповідь таксиста, увімкнув рацію і викликав оперативну групу.

Розслідування справи про напад на сержанта Омельченка у Шульги майже застопорилося, і в душі майор навіть зрадів, почувши про випадок на Окружній. Подумав: «Можливо, це той самий злочинець, що мало не вбив Омельченка. Певно, наслідив так, що вдасться його взяти одразу, — і треба одразу, адже щастя, що з Омельченкового пістолета ще не зроблено жодного пострілу…»

Майор попросив таксиста ще раз точно показати, в якому напрямі зник грабіжник, і розпорядився поставити міліцейські машини і мотоцикли так, щоб висвітлити фарами якнайбільшу площу.

Вдень випав дощ. Злочинець залишив на м’якому грунті чіткі сліди. Він пройшов уздовж кювету з десяток метрів, до того місця, де кювет ставав положистим. Тут він круто звернув до придорожніх заростей.

Шульга доручив експертові зняти гіпсові відбитки з двох найчіткіших слідів. Вони були якісь незвичайні. Майор стояв, дивився на них і ніяк не міг зрозуміти, чим його так вражають ці сліди.

Здається, нічого особливого, просто людина поспішала, ступала широко. І все ж хода злочинця чимось відрізнялася від ходи звичайної людини.

Шульга постояв ще трохи, нараз ступив кілька енергійних кроків — так ішов грабіжник, відчуваючи на потилиці погляд таксиста, — повернувся до машини. Тепер поруч тяглися два сліди, і майор збагнув, що непокоїло його. Звичайно люди ходять, ставлячи ноги носками трохи в боки, а сліди грабіжника були паралельні. Це типова прикмета професійної ходи будівельника, якому доводиться ходити по вузькому риштованню. Щоправда, так ходять і циркові еквілібристи — що ж, цю версію теж не слід відкидати.

Шульга збіг у кювет. На твердому дерені сліди були вже не такі виразні і скоро пропали зовсім. Заглиблюватись у хащі, та ще в таку темряву, не було рації, і майор вирішив ще раз поговорити з таксистом. У цю мить від контрольного пункту виринула «Волга» автоінспекції і, не вимикаючи фар, загальмувала поруч. Грюкнули дверцята. З машини вискочили шофер і старшина.

— Леда довела нас до тієї розвилки, — показав старшина рукою на чагарники. — Мало не до центру Вишнянки, де магазин і маленький базарчик. Видно, у селищі злочинець спіймав машину чи сів на попутну. Але ж ось лишив… — подав майорові щось загорнуте в газету.

Шульга розгорнув і побачив кепку. Кепочку майже без козирка, як і твердив таксист.

— Загубив він її тут недалеко, — пояснив старшина, — в кущах перед канавою. Видно, злякався лейтенанта, шугонув у ліс і зачепився за гілки. І от що, товаришу майор, здається мені, — тутешній він. Там меліоратори канаву прокопали, досить глибоку, і кладка через неї. Не знаючи місцевості, не знайдеш її — ліс густий навколо, а він дерся навпростець через кущі й молодняк до кладки.

На контрольному пункті майор дав розпорядження наглядати за всіма навколишніми дорогами і поспішив до міста. Міцно тримав загорнуту в газету кепочку, наче вона була найкоштовнішим скарбом. Зрештою, так воно й було — єдиний неспростовний доказ проти поки що невідомого озброєного грабіжника.

Балабан длубався в замку, а Климунда нетерпляче переступав з ноги на ногу в нього за спиною. Клятий комбінатор — замикає квартиру двома такими замками, що не підступишся. Балабан уже дечого навчив Климунду, і той розбирався у конструкції найпоширеніших замків. Але замки, біля яких вони зараз поралися, були нестандартні, і Льоха стиха лаявся, добираючи відмички.