Ростислав Самбук - Колекція професора Стаха.

Ну, сьогодні і він заробить непогано… Климунда наддав ходи.

Згадав учорашній вечір в «Евриці», де він познайомився з Зоєю. Правда, йому більше сподобалась Зоїна подруга — Клара. Вона сиділа із Зоєю за окремим столиком.

Спиридон запросив її потанцювати, потім — Зою. Знав, що сподобався дівчатам, бо не заперечували, коли він покинув свою компанію й пересів за їхній столик. А потім прийшов Кларин знайомий — Роберт і зіпсував Климунді настрій на весь вечір.

… У величезному парадному стояв запах чи то кислої капусти, чи то гнилої картоплі. Спиридонові кроки лунко віддавалися на сходах…

— Ей, ти!.. — почув зненацька. — Хвилинку!..

Обернувся і побачив мало не перед носом дуло пістолета.

— Тихо будь… — Балабан затнувся: згадав, що не зняв пістолет із запобіжника. Та мовив упевнено — Бо зроблю дірку в довбешці! Ну, Швидше!.. Гроші сюди!

— Гроші?.. Які гроші?..

— Ну, гнидо! — просичав Балабан загрозливо. — Давай швидко чотириста монет!

На мить у Климунди обірвалося серце: отже, стежив за ним ще в ощадкасі і пішов слідом… Але ж чотириста карбованців! Віддати їх…

Дуло пістолета дивилося йому просто в очі. Раптом Спиридон сильним і точним ударом вибив пістолет з Балабанової руки.

— У-у, гад… — Балабан ударив лівою, цей удар розтрощив би Климунді щелепу, але той устиг ухилитися, присів і кинув нападника через себе просто на сходи. Схопив пістолет. Тієї ж миті Балабан скочив на ноги і кинувся на Климунду, та знову відчув, що земля вислизнула з-під його ніг, різкий біль запаморочив йому голову.

Климунда, зловтішно посміхаючись, заховав пістолет до кишені.

— Ну, — ступив до невідомого, — ще дати грошей?

Балабан лежав на брудній підлозі, незручно підвернувши ногу.

— Ну, самбо знаєш, — пробелькотів плаксиво. — Знаєш самбо, ну й добре. Чого б я тільки на людей кидався?

— Це я кидаюся! — обурився Климунда. — Ану, вставай!

— Не чіпай мене! — затулився Балабан руками. — Я просто хотів пожартувати…

— Добрі жарти… — Климунда поплескав себе по кишені, де лежав пістолет. — Вставай, сказано тобі! — визвірився на Балабана.

Той став на коліна.

— Відпусти мене… — попросив жалісно. — Я ж тобі нічого не заподіяв.

Десь угорі, певно, на шостому поверсі, грюкнули дверима. «Може, покликати міліцію?» — майнула думка в Климунди. Але що це дасть йому? Всілякі свідчення, виклики до карного розшуку… І зброю доведеться віддати… А це, може, єдиний шанс у житті заволодіти пістолетом. Зброя — не кулаки. Ще навчаючись у школі, Климунда захопився самбо. Це давало перевагу над товаришами й тішило його самолюбство. Та, відчувши, що без особливих зусиль зможе перемогти будь-кого з однокласників, він несподівано кинув самбо і захопився настільним тенісом. Незабаром став першорозрядником, а згодом і кандидатом у майстри спорту.

Климунда глибше. засунув пістолет у кишеню. Нагорі почулися кроки — хтось спускався сходами. Климунда вже вирішив: він не здаватиме цього злодюгу в міліцію, нехай іде під три чорти.

— Ушивайся звідси! — відступив, даючи Балабанові дорогу. — Швидше, поки я не передумав.

Балабан ступив кілька кроків, ще не вірячи.

— Пробач, браток, — лопотів він. — Я не хотів… Ти пробач мені і спасибі…

— Підожди! — раптом зупинив його Климунда. Він ще не знав, чому саме вчинив так, єдине, що усвідомлював: зараз за цим бандитом зачиняться двері, він уже ніколи його не побачить. А його ж можна використати…

— Ну, що?.. Ти ж відпустив мене… — Балабан мало не рюмсав.

А кроки все наближалися…

— Відпусти мене… — канючив Балабан.

— Тихше!.. — обірвав його Климунда. — Ходімо зі мною. Тут поряд, у скверик. Треба побалакати. І спробуймо тікати. Здам у міліцію!

Підштовхнув Балабана до дверей, і вони вийшли на гомінку площу. Льоха зиркнув з острахом на Климунду: чого від нього хоче цей піжон? Але той справді повернув у сквер, і Балабан трохи заспокоївся.

Вони сіли на вільній лавці. Климунда усе ще тримав руку в кишені. Балабан помітив це й зневажливо скривив губи: все ж боїться його. Про всяк випадок трохи відсунувся: хтозна, що треба цьому піжонові, — може, він лягавий? Нарешті Климунда витягнув руку з кишені і, обтерши спітнілу долоню об джинси, подав Балабану.

— Будьмо знайомі. Мене звуть Семеном. А тебе?

— Познайомилися вже!.. — незадоволено пробурмотів Балабан, та все ж руку подав і назвався.

Климунда не став гаяти часу.

— Давно звідти? — запитав.

Балабан не відмагався.