Ростислав Самбук: Колекція професора Стаха.

Господаря цієї квартири Романа Кириловича Недбайла Климунда знав давно — вони мешкали в будинках, що стояли поряд. Недбайло працював на м'ясокомбінаті. Жив скромно. Не мав ні машини, ні дачі. Та його сусід — постійний партнер Климунди в доміно, — запевняв, що «м'ясокомбінатор» — людина з достатком. Жінка його з дитиною все літо відпочиває в Сочі. А квартира яка в них!.. Кришталь і килими, сусід, що був слюсарем, бачив: колись Недбайло покликав його відремонтувати кран у ванній.

Саме квартиру Недбайла і мав на увазі Климунда, коли розмовляв з Балабаном у сквері.

Нарешті клацнув перший замок, другий піддався одразу, і Климунда слідом за Балабаном ковзнули до квартири. Льоха затримався у передпокої, причинив за Спиридоном двері. Визирнув із-за спини Климунди, який зупинився на порозі вітальні.

— Чого стовбичиш? — просичав.

Климунда відступив, пропускаючи Балабана. Стояв і розгублено дивився, як той швидко і впевнено перебирає речі у шафі. Задоволено посміхнувшись, Балабан зняв каракулеву шубу, згорнув її і поклав у валізу.

— Глянь, що там… — кивнув на письмовий стіл біля вікна. — Якщо замкнуто, спробуй… — подав відмички.

Стіл і справді був замкнутий, проте Климунда легко впорався із замками. Відсунув шухляди — якісь зошити, теки з паперами, журнали. Увагу його привернула старовинної бронзи шкатулка. Спробував відімкнути, однак замок не піддався. Покликав Балабана. Той незадоволено покинув шафу, підійшов, та, побачивши шкатулку, занетерпеливився:

— А може, там гроші! — Очі в нього жадібно спалахнули. Він сильно натиснув на відмичку, певно, зламав замок, бо щось у шкатулці хряснуло. Відкрив її і аж свиснув від подиву. На дні лежали три пачки акуратно перев’язаних зелених асигнацій.

— П'ять… п'ять і дві тисячі… — прочитав цифри на наклеєних навхрест смужках.

— Дванадцять тисяч! — охнув Климунда.

— Пофортунило! — видихнув Балабан.

— Перераховувати не будемо… — щасливо засміявся Спиридон. — Недбайло рахував для себе.

Балабан віддав йому одну п'ятитисячну пачку, та Климунда спритно вихопив у нього з рук і другу — двохтисячну.

— Ти що! — загрозливо підняв кулак Балабан. — Усе навпіл!

— Візьмеш собі барахло. Там більше, ніж на дві тисячі.

— Але ж його ще збути треба… — пробуркотів Льоха, однак відступив.

Климунда витягнув із шкатулки золотий жіночий годинник на ланцюжку, золоті запонки й дві ощадні книжки. Кинув Балабану годинник, запонки взяв собі. Зазирнув у книжки.

— Двісті карбованців… — промимрив презирливо. — І сто п'ятдесят… Обережний, грошей на книжці не тримає, і а й ці, — підкинув на долоні пачку, — певно, тільки дещиця…

— Ховає, свиня! — погодився Балабан. — Але спробуй знайти…

— Давай швидше! — підігнав його Спиридон. Знав, що Недбайло раніше як о сьомій вечора не вертається, і вони мають ще добрих чотири години фори. Але в нього весь час було таке відчуття, мовби хтось уже стоїть біля дверей. Зараз вони розчиняться — і тоді кінець…

Закурив, дивлячись, як Льоха пакує вже другу валізу, знайдену в Недбайла. Сперся на тумбочку, де стояла виска китайська ваза, — нараз тумбочка захиталась і ваза нахилилася. Спиридон устиг дотягнутися до неї, та не втримав — ваза впала, боком вдарилась об підлогу й розумілася на друзки.

Балабан злякано озирнувся.

— Ти що!..

Климунда прислухався: здавалося, що звук розбитої вази почули в усьому домі. Проте навколо, як і досі, панувала тиша і спокій…

Нервово розчавив об поліровану поверхню тумбочки цигарку.

— Ну, довго ти ще? — гукнув.

— Готово, шеф! — Балабан підняв валізи. — Ти йди вперед і бери таксі. А я — за тобою.

— А-а, боржничок прийшов… — губи в Іваницького розтягнулися в удавано привітній усмішці. Це нагадування; про борг одразу зіпсувало настрій Климунді.

Іваницький відступив, даючи йому пройти. Климунда; зупинився перед дзеркалом, поправляючи зачіску. А Омелян стояв збоку й іронічно кривився. «Кривись, друже, кривись, у душі все одно заздриш мені, — думав Спиридон. — Хіба не справжній мужчина! Яка статура, врода! Дівчата самі чіпляються. А ти? Щось недолуге, миршаве, жаба якась розчепірена».

Та досить було Климунді зайти до кімнати, як відчуття переваги над Іваницьким одразу зникло. Простора однокімнатна квартира, імпортні меблі, холодильник, бар, заставлений пляшками, а на стінах — цілий музей старовинного й сучасного мистецтва. Климунда відчував себе нікчемним серед цієї розкоші.