Ростислав Самбук: Колекція професора Стаха.

Пиво продавали в кіоску на бічній алеї парку. Балабан уявив, як здмухує пінну шапку з кухля — і наважився. Повільно підвівся, потягнувся й попрямував до кіоска.

В будній день тут не було черги — стояли лише три-чотири чоловіка. Льоха сперся спиною на шорсткий стовбур каштана, під яким стояв кіоск, почав очікувати. Незабаром до кіоска підійшов хлопець. Балабан торкнув його за плече.

— Постав кухоль, — підморгнув, — колись віддячу…

Той відсторонився.

— Ще чого захотів! — зневажливо посміхнувся хлопець.

Цього вже Балабан не міг стерпіти: висунув з рукава лезо ножа так, щоб бачив тільки хлопець.

— Поставиш? — запитав погрозливо.

Той посірів, озирнувся на двох літніх чоловіків, що пили пиво за кілька кроків, але ті стояли спинами. Усміхнувся буфетниці жалібно.

— Два… — ледь витиснув з себе.

Буфетниця байдуже виставила кухлі — яке їй діло, хто кого пригощає, пивний кіоск — не павільйон мінеральних вод: тут усього і набачишся, і начуєшся…

Хлопець підсунув Балабану кухоль, і той ледь утримався, щоб одним духом не спорожнити його. Однак зловтішно посміхнувся і вилив пиво на землю.

— Що даєш, падло! — тицьнув порожнім кухлем хлопцеві в підборіддя. — Муха, не бачиш? Замов ще!

— Пробачте… — забелькотів той. — Не було ніякої мухи…

— Ну!.. — блиснув очима Балабан.

— К-кухоль ще… — попросив хлопець.

На цей раз Балабан випив. Хотілося замовити ще, та побачив: до кіоска прямує чоловіча компанія. Штовхнув хлопця в бік.

— Спасибі, — підморгнув, скоса зиркнув на буфетницю й почимчикував на схили річки.

Він знайшов затишну галявину поміж кущів, простягнувся на траві й непомітно заснув. Прокинувся, коли вже стемніло. Додому йти не хотілося. На саму думку про Ганну та її косі погляди зробилося тоскно. Почне докоряти, що годує його…

Балабан згадав, як безжурно жилося йому в дитинстві. Батька він не пам'ятав. Той покинув їх, коли Лесик був ще зовсім немовлям. Мати, яка безтямно любила сина, працювала з ранку до вечора, щоб її Лесик мав усе, що забажає. Балабан змалку звик нічого не робити. Мати годувала й одягала. А він швендяв по вулицях з двома-трьома такими ж бовдурами, як і сам. Учитися не хотів — сидів мало не в кожному класі по два роки і насилу закінчив п’ятий клас. Вечорами перепродував квитки біля кінотеатру і вже в дванадцять років почав курити й пити вино.

Мати не знала, що діяти з ним. Сусідки радили їй звернутися до міліції. Але вона й слухати не хотіла — щоб її Лесика тягали до міліції! — і намагалася купити синову прихильність дрібними подарунками… Та це тільки ще більше розбещувало його.

Якось Олексі з дружками не пощастило з перепродажем квитків. Підлітки вже звикли до цигарок і вина. А грошей не було. За два квартали на досить затишній вулиці стояв кіоск, за вітринами якого знадливо вишикувались на полицях повні пляшки. Того вечора й відбулася перша серйозна крадіжка, ініціатором якої став Балабан. А потім перше відбуття строку в колонії для неповнолітніх.

Він повернувся додому через рік, мати влаштувала його на роботу. Однак Балабан працювати не захотів. Зв'язався з досвідченими злодіями. Кілька крадіжок минули безкарно, і Балабан повірив у свою щасливу зірку. Та карний розшук уже стежив за ним, і скоро Балабана піймали на гарячому.

Знову колонія, потім, після відбуття строку, ще… І ось він на волі…

Балабан вийшов по центральній алеї на багатолюдні, залиті світлом вулиці. Постояв на п'ятачку біля станції метро, заздрісно дивлячись на гарно вдягнених людей, які виходили з ресторану. «Хоча б четвертак, — думав тужливо. — Ну, два червінці…» Легенько кольнув себе вістрям ножа в бік і почвалав назад у парк…

На центральній алеї взяв приціл на п'яненького чоловіка, що йшов похитуючись і муркочучи щось собі під ніс. Уже хотів зупинити в темному місці, та вчасно побачив на протилежному боці алеї молоду пару під крислатою липою. Далі було людно — повернув назад, вилаявшись. Зрештою, у того п'янички, мабуть, і грошей нема…

Балабан тинявся по алеї допізна, поки не почали розходитись останні відвідувачі з літнього ресторану. Став за шашличною, біля доріжки, яка вела до річки, сподіваючись, що, може, якась нетвереза пара зверне туди. Та раптом я-за повороту вискочив міліцейський мотоцикл з коляскою і зупинився поруч. Балабан повернувся до міліціонерів спиною і рушив повільно слідом за веселою компанією, що вийшла з ресторану. Так він дістався до асфальтованої доріжки, яка круто звертала ще до одного літнього ресторану. За спиною знову загуркотів мотоцикл, і Балабан інстинктивно сховався в чагарнику за кілька кроків від доріжки.