Юлія Шеко - Танго долі

– Маю сумніви, що це покращить тобі самопочуття. – сказала я, відхиляючись убік. Сморід її ароматизованих цигарок викликав у мене нудоту.

Вона була вперта і ніколи не прислуховувалась до чужих порад. Ще жоден не зміг переконати її у тому, що нікотин – це зло, хоча вона й сама, мабуть, все це чудово усвідомлювала.

Я помітила, що колір її обличчя знову стає нормального відтінку – рожевого, а не сіро-брудного як був ще з хвилину тому. Виявляється, і цигарки в певних випадках можуть творити дива.

Вона закрила очі і важко видихнула повітря.

– Тобі краще? – поцікавилась я.

– Набагато. – сказала вона і присіла на лаву.

– Тобі потрібно звернутися до лікаря. – ненав’язливо порадила я. – Чи ти просто перепила?

– Я вагітна. – немов відрізала вона, знову затягуючись цигаркою.

Я шаленими очима дивилась на неї і не знала як відреагувати на почуте.

– Справді? – зраділа я. – Ти впевнена у цьому?

– Нещодавно була у лікаря. – сухо відповіла Іра. – Тринадцять тижнів.

– Три місяці? – показала я видатні математичні здібності. – Наші знають?

– Звісно, ні. Я сама про це дізналася лише кілька днів тому.

Я не помітила жодних проявів радості у її словах; скоріше, навпаки вони звучали сумно та приречено.

– Я хотіла зробити аборт як тільки дізналась про вагітність. – зізналася вона. – Але лікар сказав, що на моєму терміні це робити небезпечно. Можуть бути сумні наслідки, аж до летального результату.

– Але чому одразу аборт? – обурилась я за ще ненароджену дитину.

– А що ти пропонуєш? – раптом вибухнула подруга і злим поглядом пальнула в мене. – Зв’язати себе по рукам та ногам у двадцять п’ять років? Самовільно посадити себе до в’язниці?

– Олеся взагалі народила у вісімнадцять. – запротестувала я. – І нічого, виглядає щасливою.

– Не порівнюй нас! Хто знає як би склалося її життя аби не цей малолітній тиран. Пам’ятаєш як вона хотіла стати акторкою?

Я на мить завагалася чи варто взагалі продовжувати цю розмову і переконувати її у чомусь. Адже, ймовірність бути почутою залишається на дуже низькому рівні.

– Ти просто втомилась. – лагідно промовила я, обіймаючи її за плечі. – Тобі немає через що турбуватися. У тебе є ми, є коханий чоловік. У тебе просто величезна група підтримки і разом ми впораємось.

Я побачила як по її кам’яному обличчю скотилась сльоза.

– Ти гадаєш дитина від нього? – запитала вона, показуючи головою у бік свого нового залицяльника. – Ми знайомі всього місяць.

– То що заважає тобі сходити до батька майбутньої дитини? – не здивувалась я її заяві.

– Гадаю, він буде просто на сьомому небі від щастя! – уїдливо сказала Ірка. – Враховуючи те, що у нього своїх спиногризів достатньо. Хоча, найщасливішою у цьому випадку буде його дружина – «я була коханкою вашого чоловіка і тепер ви маєте прийняти мене до себе з малим байстрюком». Вийде справжня шведська родина.

Я уважно слухала вибухи її гніву і по-своєму жаліла її. Та чи не сама вона винна у тому, що трапилось?

– Чому ж тоді ви не користувалися контрацептивами? – запитала я.

– Йому, бачите, не подобалися відчуття у презервативі! А я весь час забувала про пігулки…

– Тоді скажи своєму, до речі як його звати?…

– Мовзар.

– Мовзару, що це від нього дитина. Чоловіки все одно не тямлять у термінах вагітності. Він здається солідним чоловіком.

– Так. – підтвердила подруга. – У нього своя фірма, є будинок в Києві… Але якби ти знала який він жмикрут! Я хотіла сьогодні ввечері порвати з ним.

– Ти сама знаєш як буде краще. Але завжди пам’ятай, що я поруч і в будь-якому випадку готова прийти тобі на допомогу.

– Як Чіп та Дейл? – усміхнулась вона.

– Скоріше як Гаєчка. – відповіла я, посміхаючись.

Її очі знову засяяли.

Мене нещадно вирвав з обіймів Морфея телефонний дзвінок. Голова була важкою (що не дивно, зважаючи на вчорашній вечір) і я навіть не змогла відкрити очі, щоб поглянути хто телефонує.

– Улльо. – сонно протягнула я.

Скоріше за все це одна з моїх товаришок по чарці бажає поцікавитись самопочуттям вчорашньої іменинниці.

– Вікторія, доброго ранку! – несподівано пролунав чоловічий голос. – Ти досі спиш?

– Завдяки вашому дзвінку вже прокинулась. – незадоволено відповіла я, не впізнаючи невидимого співрозмовника.

– Не думав, що виконуватиму роль будильника. – жартівливо сказав він і додав. – Тоді швидко підіймайся і приводь себе до ладу.

– А це взагалі хто? – нарешті здогадалась запитати я.