Юлія Шеко - Танго долі

– Та годі тобі! – підхопила весело Олеся. – Все з нею добре, хіба не бачиш?

– Дякувати Богу, що сьогодні твою сукню не зажувало в ескалатор. – влізла у розмову Тоня. – Нас би це не здивувало, а от, гадаю, чоловіки були б в шоці від напів оголеної іменинниці.

– Познайомтесь, це Богдан. – вирішивши не зважати на підколювання подруг, сказала я.

Мій новий знайомий тримався впевнено, гордо оглядаючи присутніх. Однією рукою він обіймав мене за талію.

– Радий знайомству. – гучно сказав він.

По черзі він кожному із чоловіків потиснув, а жінкам поцілував руки. Я здивувалась, що ще досі існують такі галантні особи і краєм ока помітила здивування своїх подруг. «Ну що, зробила я вас?» – переможно думала я, дивлячись на Богдана. Шкода тільки, що цей спектакль лише на один день.

– Як давно ви знайомі з нашою Вітою? – запитала як завжди говірка Олеся. – Вона у нас як партизан, витягнути з неї якісь подробиці неможливо.

– Не так давно, як ви гадаєте. – хитро відповів Богдан.

«Всього сорок хвилин» – подумала я і опустила очі донизу. І чому мої любі подруги так люблять про все допитуватись?

– А скільки вам років? – запитала в свою чергу Аня.

Біля неї сидів із замріяним поглядом Ігор і тихо хрумтів салатом. За весь час нашого знайомства я почула від нього лише кілька слів. Цікаво, разом з нею він такий же мовчазний?

– Двадцять два. – не вагаючись відповів Богдан.

Всі помітно зацікавились. Чесно кажучи, я й сама була здивована почутому, адже виглядав він щонайменше на двадцять вісім!

– О… – проспівала Іра. – То тебе потягнуло на молодняк, Вітусь?

– А ти щось маєш проти? – відбила я подачу, зиркнувши на її сьогоднішнього кавалера.

Це був дорослий, я б сказала, поважного віку чоловік, який зосереджено за всім споглядав. Його сивина була вдало замаскована каштановою фарбою, а на обличчі вже давно проступили глибокі зморшки. Іра почала їсти ще гарячий жульєн, зосереджено длубаючись у ньому.

– Може, потанцюємо? – запропонував Олесин чоловік, щойно почув музику. – Сьогодні тут грає оркестр, чому б не насолодитися цим?

– Дозволите запросити вас? – простягнув долоню Богдан, слідкуючи прикладу попередника.

Повільно кружляючи в танці, я помітила, що тільки одна Іра сидить з похнюпленим виглядом і часто ковтає дороге вино. Це було не схоже на неї і я вирішила розібратися у чому справа як тільки з’явиться потрібний момент. А поки, ми мовчки танцювали з Богданом і я боязко притискалася до нього, не бажаючи бути викритою. В той час як він, здається, почував себе досить комфортно, міцно тримаючи мене за талію.

Після трьох келихів шампанського, я зрозуміла, що час зупинятися. Усі присутні були достатньо п’яними аби звертати увагу на винуватицю сьогоднішньої події (тобто на мене) і розбрелися парами по закутках кафе. Я відчула полегшення, звільнившись від ролі закоханої жінки. На мій подив, тільки один Богдан залишався тверезим, торкнувшись вишуканого вина всього один раз. Зараз він сидів на шкіряній софі і про щось дискутував з Іриним бойфрендом – чи то про політичні, чи то бізнесові новини. Згадавши про подругу, яка зникла з мого поля зору ще хвилин двадцять тому, я попрямувала до дамської кімнати.

Там було тихо і порожньо; мимохідь я подумала, що Іра непомітно пішла з кафе, коли ми несамовито обговорювали якусь нісенітницю. Але тоді чому залишився її кавалер?

Нарешті, з однієї із кабінок долинули незрозумілі звуки.

– Ірка! – невідомо навіщо голосно крикнула я. У голові нестримно стрибали коники від міцного напою. – Ти тут?

За хвилину двері розчинилися, з-за них з’явилась Ірина голова. Порівнюючи з початком нашої зустрічі, вона мала змарнілий, навіть хворобливий, вигляд.

– Щось трапилось? – схвилювалась я. – Тобі зле?

– Ні, нічого. – відповіла вона, намагаючись бути впевненою у власних словах. – Все добре.

Я ще раз поглянула на неї і зрозуміла, що вона приховує щось від мене. Не в моїх правилах витягувати з людей подробиці, про які вони самі не хочуть розповідати, але зараз я серйозно затурбувалась за самопочуття своєї подруги.

– Давай викличемо лікаря? – заметушилась я. – Може тобі принести води? А краще ходімо на свіже повітря?

– Чудова ідея. – погодилась вона і пішла до виходу.

Я йшла поруч неї і відчувала як невпевнено вона крокує. Ніхто не звернув на нас уваги і без зайвих запитань ми вийшли на вулицю. Вона злегка притулилась до стіни і витягнула з кишені цигарку.