Зоряна Лешко - Серце не обдуриш

І от тепер від однієї тільки думки, що доведеться дивитись у безкінечний темний коридор із дзеркал крізь свічки, до того ж у темній чужій кімнаті, пітніли долоні й тремтіло під колінами. Не давала спокою й думка, що навіть боягузка Ксюха спробувала.

– Будь, що буде. А раптом вдасться? – промовила вона.

Леся зібрала свої руді кучері на потилиці, скрутила й заховала під комір. Навмисно тягнучи по підлозі, підсунула крісло й присіла біля столу. Пальці тремтіли, коли запалювала свічку та, вимкнувши настільну лампу, ставила її між дзеркалами.

– Суджений, ряджений, прийди до мене…

Вогник свічки хитнувся, немов від протягу, і Лесі здалось, що вона чує сміх: глибокий, гучний, із дзвіночками… сміх чоловіка… з дзеркала війнуло лісовим повітрям, і до її щоки торкнувся легкий поцілунок.

Леся з диким вереском відскочила від столу, перекинувши крісло, дзеркала та свічку. У кімнаті стало зовсім темно, і вона, боячись ступити крок, щоб не порізати ніг осколками, заверещала з новою силою.

Опам’яталась від того, що її трусить так, аж зводить шию. У кімнаті світилось, Ксюха плакала, а Ярина вже замахнула руку, щоб дати Лесі добрячого ляпаса. Таня стояла збоку й насуплено спостерігала за всіма.

– Лесько, Лесько, що сталось? Ти хочеш, щоб сусіди міліцію викликали? Перестань верещати, у Ксюхи через тебе істерика почалась. О, йолки-палки! Ти розбила мамине улюблене дзеркало! Блін, мені тепер через тебе влетить.

Леся дивилась на дівчат так, ніби вперше їх бачила. Вони обманули її чи приховують побачене навіть одна від одної? Не може бути, щоб у них нічого не вийшло, вона ж не встигла навіть замовляння договорити!

– Вибач, я ненавмисне.

– Ага, ненавмисне. Ти що – привида побачила?

– Я йду додому.

Леся зблідла, але відповіла несподівано тихо й спокійно, так що навіть Ксюха перестала плакати. Тоді, обминаючи подруг і дивлячись під ноги, повільно перетнула кімнату й рушила до вішака. Дівчата гуртом побігли за нею.

– Лесю, ти чого так кричала?

– Просто… глюк-ефем. Я йду додому.

– Але…

– Па, дівчата.

Леся швидко взула чобітки, замотала голову й шию широким шарфом і, не застібаючи плаща, вибігла з квартири.

…У лісі було добре, спокійно, ясно та свіжо. Вона сиділа посеред галявини на м’якому товстому пледі з келихом шампанського й мружилась від сонячних променів, які крізь соснові гілки падали на обличчя. Вона почувалась дивно: легке збудження та хвилювання, сповнені нетерпінням. Вона чогось чи когось чекала й уже починала нервувати…

Її щоки торкнувся легкий поцілунок, з несподіванки вона пролила вино й насупилась.

– Дивись, що я тобі приніс.

На плед перед нею посипались великі чорні ягоди ожини. Вона підвела погляд і вперше подивилась на того, кого чекала з таким нетерпінням: щаслива усмішка, неймовірно сині очі та світле хвилясте волосся. Високий, підтягнутий, енергійний – він не здавався їй надзвичайним чи дуже вродливим, але серце чомусь забилось сильніше, і вона мимоволі відповіла йому радісною усмішкою.

– Скуштуй.

Він присів поруч, торкнувся ягідкою її вуст, а потім нахилився й поцілував. Тілом прокотився жар, вона дозволила покласти себе на плед, торкатись волосся, талії, стегон…

Десь далеко, врізаючись у звуки лісу, загальмував автомобіль, почувся удар. Вона відчула, що чоловік відпустив її, і розплющила очі. Він нависав над нею на витягнутих руках і дивився з таким болем, що їй захотілось міцно обійняти його та заспокоїти. Вона простягнула до нього руку й побачила, як змінюється його обличчя: ніс і ліва половина перетворились у криваве місиво. Крапля крові, повільно набухнувши, впала їй на щоку. Вона закричала…

Леся сиділа на ліжку, обіймаючи коліна, і вся тремтіла. З розчиненої кватирки віяло холодом, але вона знала, що трусить її не від того. Серце калатало, волосся вологими пасмами падало на обличчя, сорочка прилипла до спини.

Леся тремтячими пальцями торкнулася щоки й ледь не скрикнула, згадавши краплю крові зі сну – обличчя було мокрим. З горла вирвались глухі схлипи, і лише тепер вона зрозуміла, що плаче. Дівчина вхопила подушку та розридалась ще дужче, притискаючи її до обличчя.

Нащо я це зробила? Бабуся ж попереджала про наслідки. Що ж буде далі? А якщо він буде приходити щоночі? Я збожеволію. Як холодно…

Леся зірвалася з ліжка й підійшла до вікна. Вставши на кінчики пальців, вона дотягнулась до кватирки, зачинила її та завмерла, дивлячись надвір. Уздовж вулиці світили ліхтарі, падав густий сніг, тож не вірилось, що надворі ніч. Поволі вона заспокоїлась, і їй навіть стало смішно зі своїх страхів. Насправді все просто: у кімнаті було дуже темно, вона перенервувала під час ворожіння, і все те їй лише примарилось. А подруги! Замість того щоб заспокоїти, самі закотили істерику, налякали її ще дужче – і ось, як наслідок, страшний сон.