Зоряна Лешко - Серце не обдуриш

– Якщо чесно, то не дуже.

– Будемо виправляти ситуацію. Десь там у мене було морозиво. От тільки…

Руслан простягнув руку й заправив пасмо волосся їй за вухо, його пальці легко лягли на потилицю дівчини й так само легко потягли назустріч його поцілунку.

Він цілував ніжно, ледь торкаючись її губ, і цим змушував Лесю подаватись йому назустріч, прагнути більшого.

Тілом розливався жар, вона дозволила покласти себе на плед, торкатись волосся, плечей, талії, стегон. Кожен наступний дотик обіцяв ще більше, і Лесі вже здавалось, що вона чекала цього з того моменту, відколи вперше зустрілася з ним поглядом.

Раптом вона відчула неспокій, так наче все це вже було, і зараз повинно статися щось погане, щось страшне. Леся напружилась і вперлася руками йому в груди. Руслан перервав поцілунок, зникло відчуття контакту, близькості. Леся чула, як він відсунувся вбік, але ще секунду боялась розплющити очі, наче завинила перед ним.

Руслан сидів збоку й насторожено дивився на дівчину.

– Щось сталося?

– Ні.

– Якщо не хочеш… Ми доп’ємо вино, і я відвезу тебе додому.

Леся бачила, яка величезна напруга ховається в його погляді, стиснуті губи ледь побіліли.

Її вабило до нього, і вона не могла зрозуміти, чому злякалась. У звуках лісу не було нічого зайвого чи чужого, сонце лоскотало шкіру крізь гілля сосен, а її тіло мліло, вимагаючи продовження.

Леся простягла руку, усміхаючись, вхопила його комірець і потягла до себе…

Вони стояли біля дверей її квартири, і Руслан, міцно обіймаючи, лоскотав подихом її вухо. Леся притислась чолом до його грудей, щоб сховати обличчя у волоссі. Вона почувалась щасливою, як ніколи до того, і не хотіла, щоб Руслан бачив усмішку, що, як їй здавалось, робила обличчя дурнувато-задоволеним.

– Ти як Ру.

– Ру? А хто це?

– Не можу повірити, що ти не читала.

Леся хитнула головою.

– І навіть мультфільму не бачила?

Він дражнив її, говорячи тихо, знав, що з голосу ще не зникли ледь хрипкі нотки, і в Лесі від того перехоплювало подих.

– Каюсь… То хто це?

– От тобі й домашнє завдання, завтра перевірю.

Завтра… Дівчина обійняла його за стан і притислась сильніше. Здавалось, він піде – і зникне те диво, що змушує її серце шалено битись.

Леся глибоко вдихнула й відважилась запитати:

– Може, зайдеш на чай чи каву?

– Вибач, не сьогодні.

Щось болісно смикнулось біля серця й потекло вниз холодною хвилею.

– Чому?

– Тільки не ображайся, – Руслан чмокнув її в носа, – у мене завтра дуже важлива зустріч. Потрібно підготувати ще купу паперів, зустрітися з Артемом і все обговорити. Я зателефоную завтра, як тільки звільнюсь, і ми домовимося про зустріч.

Він зігнутим вказівним пальцем підняв її підборіддя й заглянув у очі.

– Лесю, знай: мені байдуже, чи до сьогодні в тебе хтось був, тепер ти – моя жінка.

І Руслан поцілував її так владно та пристрасно, що губи пашіли ще довго після того, як він пішов.

Автомобіль летів трасою на величезній швидкості. Артем стискав кермо й нервово матюкався крізь стиснуті зуби, а Руслан переглядав теку з паперами та намагався згадати, у який файл поклав ключ адміна до свого сайту.

– Ну ти скажи, яке падло! Як він міг пообіцяти таке за нашою спиною?

Артем ударив кермо долонею, і машину ледь хитнуло вбік.

– Заспокойся. Вб’єш нас дорогою, і не буде кому натовкти морду Іванові. Крім того, без ключа їм навіть найкращі хакери не допоможуть, там особливий захист… Та де ж той файл?

Руслан ледве стримався, щоб не пожмакати папери, та опанував себе й почав знову їх перегортати.

– Ключ уже в них, Панов так і сказав. Як він міг, скотина, та ж цей сайт годує нас всіх! А Панов, наволоч, вирішив наостанок зіграти благородство: «став підпис – і ще й купу бабла отримаєш»!

Артем знову нервово вдарив рукою кермо та вилаявся.

– Тьом, перестань, ще не все пропало. Зараз найважливіше дістатись до компа.

– І що ти зробиш?

– Я ж тобі вже казав: там особливий захист, крім ключа, є чорний хід.

– Тобто?

– Чорний хід. Лок.

– Руль, я не дурак, але не розумію, про що ти.

– У цього сайту подвійний вхід: якщо я ввійду з лока, пароль автоматично анулюється, і з сайту викине всіх адмінів, крім мене.

– Ну, Руля, ти таки геній. А мовчав весь час… І добре, що мовчав, а то б Іван, падлюка, і лок здав.

– Гаразд, заспокоїлись і їдемо додому. Я заблокую сайт, а Іван нам більше не партнер і не друг. Без варіантів.