Зоряна Лешко - Знайди мене

Іван протяжно видихнув і матюкнувся. Інна обставила його, як пацана. І це він сам сказав: ми разом. За язик ніхто не тягнув. Навіть якби захотів це подати як до нічого не зобов’язуючий п’яний секс – не вийде. П’ятеро людей бачили, як він поволік її в кімнату, і тільки повні ідіоти могли б подумати, що вони там будуть просто дрихнути. Якщо зараз Іван дасть задню, Інна й усі інші з її подачі будуть казати, що він або злякався, або хотів тільки одного.

Хлопець уже сам не знав, чого хоче. Ці три місяці Інна діяла на нього, як червоне на бика. Стимул, мотивація, бажання – він хотів бути першим, лідером, прагнув перемоги будь-якою ціною. Конкуренція засліпила, відключила мозок, але чи хоче він її тепер?

Іван потягнувся до тумбочки й залпом випив пів літри розсолу. Те, що він завжди вважав бридотним, несподівано виявилося нектаром. На кілька хвилин полегшало, було майже добре, потім знову засмоктало всередині й захотілося ще.

Юнак зі злістю подумав, що Інна вже вказує йому, що робити. А чом би на зло їй не похмелитися так, щоб опам’ятатися десь так числа третього? Ні. Це дурість, яка матиме наслідки лише для нього. В одному Інна має рацію: здоров’я губити не варто. Краще залізти в прохолодний душ і все обдумати.

Іван уже не сумнівався, що все це – її задумка. Щойно почнеться навчання, стриптиз за Інну стане легендою: її колежанки постараються. На мить Іван уявив, як це буде: смішки й перешіптування за плечима, підколи хлопців. Добре, якщо викладачі проігнорять.

Зціпивши зуби, Іван зробив воду холоднішою.

Ніде правди діти: Інна шикарна. Йому заздритиме пів універу, але… Іван уже не відчував азарту й шаленої жаги вхопити її, поцілунком змусити замовкнути й дивитися на нього не з викликом, а з бажанням. Інна все зіпсувала й думає, що перемогла, що все залежить від неї.

Іван злорадно всміхнувся: хай думає. Він уміє бути милим, ніжним і водночас до чортиків холодним та авторитарним. Коли Інна його кине, то теж буде думати, що сама так вирішила.

Кімната Марійці сподобалась. Байдуже, що тут порожньо й навіть стіни ще не пофарбовані – це її нова кімната й нове життя. Ще сьогодні вона перевезе всі речі, закине їх у маленьку комірчину на першому поверсі, поставить розкладачку й залишиться в цьому будинку назавжди. Разом із татом.

Марійці зовсім не хотілось озиратися назад, згадувати минулі п’ять років, що були для неї суцільним жахом. Не хотілося бачити нікого з минулого життя, навіть маму…

Тато справді приїхав у суботу, поставив свої речі в коридорі й пішов у ванну. Потім відрахував купку грошей, поклав на стіл перед мамою і, взявши Марійку за руку, вийшов надвір. Вони гуляли до вечора, були в кіно, у цирку, їздили трамваєм і об’їдалися морозивом.

Марічка почувалася втомленою і щасливою, але їй уже хотілося додому, щоб вони разом сіли за стіл повечеряти. Мама, напевно, вже наготувала чогось смачного. Щоб були розмови, питання, сміх. Тата ж так довго не було, і мама теж за ним мусила скучити.

Коли вони зайшли на кухню, мама якраз клала на тарілку нарізаний хліб. Вона мигцем глянула на них і розвернулася до плитки.

– Є пюре, котлети і підливка, салат у холодильнику. Дасте собі раду. Мені болить голова, і я йду спати.

Марічка завмерла, на очах виступили сльози глибокої образи. Вона так хотіла поділитися враженнями і віддати мамі подарунок – тоненький срібний браслетик із сердечком, ключиком і конюшинкою. Браслетик, про який продавчиня сказала, що це справжній талісман. А мама вийшла й навіть не подивилася на неї.

– Ну що ти, сонечко! Мама змучилась, вона виспиться, і завтра все буде добре. Ходімо їсти, а заодно розкажеш, коли в тебе виступ, щоб я зміг приїхати.

І Марічка розплакалася. Вона три дні не виходила з дому, ні з ким не розмовляла й не дивилась на себе в дзеркало. Нема голосу, а все інше байдуже. І мама, здається, ще більше розізлилась. Коли Марічка кинулась до неї в обійми й крізь плач сказала, що не може співати, мама на мить завмерла. Потім відсторонилась і подивилась на її чоло:

– Знайшла, за що переживати. Зараз треба пильнувати твій поріз, щоб добре загоїлось.

Вона принесла вату, перекис, пластир, мовчки обробила рану і, силувано усміхнувшись, відправила її в кімнату.

Марічка лежала в ліжку й уже не могла навіть плакати. Світ раптом втратив кольори й тепло. У неї не залишилось нічого, мама її не любить, а тато далеко…

– Заєчко, все буде добре, от побачиш. У нас ще все буде добре. Ти мені віриш?