Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Не знаю. Бірґер чинить опір і пробує ставити їй підніжки. Олександр раптом усвідомив, що в нього з’явилася можливість набути власної ваги, і об’єднався з Бірґером. У мого брата Харальда рак, і він довго не проживе. У нього одного залишився великий пакет акцій — сім відсотків, — який успадкують його діти. Сесілія й Аніта об’єднаються з Харієт.

— Тоді у вас під контролем опиниться понад сорок відсотків.

— Такого блоку голосів у сім'ї ще ніколи не було. На нашому боці опиниться достатня кількість держателів одного-двох відсотків. У лютому Харієт змінить мене на посту генерального директора.

— Щастя це їй не принесе.

— Ні, але така необхідність. Нам потрібні нові партнери і свіжа кров. Ми також цілком можемо співпрацювати з її власним концерном в Австралії. Існують різні можливості.

— Де Харієт зараз?

— Тобі не пощастило. Вона в Лондоні. Але вона дуже хоче з тобою побачитися.

— Я зустрінуся з нею на засіданні правління в січні, якщо вона приїде замість вас.

— Я знаю.

— Перекажіть їй, що я ніколи не обговорюватиму події шістдесятих років ні з ким, окрім Еріки Берґер.

— Я це знаю, і Харієт теж. Ти людина з правилами.

— Проте перекажіть їй, що вся її діяльність починаючи з цього моменту вже зможе потрапити до журналу, якщо вона не поводитиметься гідно. Щадити концерн «Ванґер» ніхто не збирається.

— Я її попереджу.

Мікаель покинув Хенріка Ванґера, коли старого поступово почало хилити в сон. Він упакував свої речі в дві валізи. Зачиняючи востаннє двері гостьового будиночка, він трохи завагався, але потім усе-таки пішов до Сесілії Ванґер.

Її не було вдома. Він дістав ліхтарик, вирвав сторіночку з блокнота і написав кілька слів:

Пробач мені. Я бажаю тобі всього найкращого.

Записку він разом зі своєю візитною карткою опустив у поштову скриньку.

Будинок Мартіна Ванґера стояв порожнім, тільки у вікні кухні горіла лампочка у формі свічки.

Вечірнім потягом Мікаель поїхав назад до Стокгольма.

У дні між Різдвом і Новим роком Лісбет Саландер цілковито відключилася від зовнішнього світу. Вона не відповідала на телефонні дзвінки і не підходила до комп’ютера. Два дні вона присвятила пранню одягу і наведенню ладу в квартирі. Зв’язала і викинула упаковки від піци і газети, що назбиралися за рік. Загалом вона винесла шість чорних мішків зі сміттям та близько двадцяти паперових пакетів з газетами. Здавалося, що вона вирішила розпочати нове життя. Зібралась купити нову квартиру — коли знайде що-небудь відповідне, — а доти змусити свій старий будинок сяяти чистотою так, як за її пам’яті він ніколи не сяяв.

Після цього вона довго сиділа немов паралізована, поринувши у роздуми. За все життя їй жодного разу не доводилося відчувати такої туги. Їй хотілося, щоб Мікаель Блумквіст подзвонив у двері і… що далі? Підняв би її на руки? Охоплений пристрастю, затягнув би її в спальню і здер з неї одяг? Ні, насправді їй хотілося тільки його товариства. Почути від нього, що вона подобається йому такою, яка вона є. Що вона посідає в його світі та його житті особливе місце. Їй хотілося, щоб він якось продемонстрував їй свою любов, а не тільки дружбу і товариське ставлення.

«Я божеволію», — подумала вона.

Лісбет засумнівалася в самій собі. Мікаель Блумквіст жив у світі, населеному людьми з шанованими професіями, добре організованим життям та безліччю солідних плюсів. Його знайомі займалися важливими справами, виступали по телебаченню і давали поживу для рубрик.

«Для чого тобі я?»

Найбільше в світі — так сильно, що це набувало характеру фобії, — Лісбет Саландер боялася того, що люди насміються з її почуттів. З таким трудом сконструйоване нею відчуття власної гідності, здавалося, враз зійшло нанівець.

Нарешті вона наважилася. Потрібно було кілька годин, щоб мобілізувати всю мужність, та вона знала, що їй конче необхідно зустрітися з ним і розповісти про свої почуття.

Будь-які інші варіанти здавалися неможливими.

Для того щоб подзвонити в його двері,їй був потрібен привід. Вона не подарувала йому різдвяного подарунка, але знала, що саме їй слід було купити. У крамничці лахмітника вона була надибала серію металевих рекламних вивісок 50-х років з рельєфними фігурами. Одна з них зображувала Елвіса Преслі з гітарою на стегні і текстом пісні «Heartbreak Hotel» [70] «Готель „Розбите серце“», пісня Елвіса Преслі. у словесному «пузирі». Лісбет зовсім не розумілася на інтер’єрах, але навіть їй було ясно, що ця вивіска чудово пасуватиме для будиночка в Сандхамні. Вивіска коштувала сімсот вісімдесят крон, але Лісбет із принципу доторгувалася до семисот крон. Вона попросила загорнути покупку, і з пакунком під пахвою попрямувала до знайомого будинку на Беллмансґатан.