Стіґ Ларссон: Чоловіки, що ненавидять жінок

Цілком випадково Мікаель Блумквіст здибався зі своїм антагоністом — колишнім економічним репортером Вільямом Борґом. Зустріч відбулася перед входом до бару «Вітряк», куди прямували Мікаель, Еріка Берґер і Крістер Мальм, вивільнивши собі вечір на день святої Люсії, щоб разом з рештою співробітників «Міленіуму» добряче нажлуктитися коштом журналу. Борґ був у товаристві п’яної як чіп дівчини віку Лісбет Саландер.

Мікаель різко зупинився. Вільям Борґ завжди викликав у нього найгірші почуття, і йому довелося стримуватися, щоб не сказати або не зробити щось непристойне. Тому вони з Борґом стояли, мовчки втупившись один в одного.

Мікаелеву ненависть до Борґа було видно неозброєним оком. Еріка перервала ці з’ясування стосунків справжніх мачо, взявши Мікаеля під руку й одвівши до бару.

Мікаель вирішив принагідно попросити Лісбет Саландер вивчити особисті обставини Борґа у властивій їй делікатній манері. Звичайна проформа.

Під час бурі в засобах масової інформації головний герой драми, фінансист Ханс Ерік Веннерстрьом, майже ніяк себе не виявляв. Того дня, коли «Міленіум» опублікував свій матеріал, фінансист прокоментував його на заздалегідь оголошеній прес-конференції, присвяченій абсолютно іншому питанню. Веннерстрьом заявив, що звинувачення безпідставні, а наведені документи — фальсифікація. Він нагадав про те, що того самого журналіста роком раніше вже було засуджено за наклеп.

Пізніше на запитання ЗМІ відповідали вже тільки адвокати Веннерстрьома. Через два дні після виходу книги Мікаеля Блумквіста постійно ширилися чутки про те, що Веннерстрьом покинув Швецію. Вечірні газети вживали в заголовках слово «втеча». Коли на другому тижні фінансова поліція офіційно спробувала вступити в контакт з Веннерстрьомом, з’ясувалося, що в межах країни його немає. В середині грудня поліція підтвердила, що вона розшукує Веннерстрьома, а за день до Нового року його було формально оголошено в розшук через міжнародні поліцейські організації. Того ж дня в аеропорту схопили найближчого радника Веннерстрьома, коли той намагався сісти на літак, що відлітав до Лондона.

Через кілька тижнів один шведський турист повідомив, що бачив, як Ханс Ерік Веннерстрьом сідав у авто в Бріджтауні, столиці Барбадосу, у Вест-Індії. На доказ турист приклав фотографію, зняту з досить великої відстані, на якій було видно білого чоловіка в темних окулярах, білій сорочці з розстебнутим коміром і світлих штанях. З певністю впізнати чоловіка було неможливо, проте вечірні газети направили репортерів, які безуспішно намагалися розшукати Веннерстрьома серед Карибських островів. Це було перше повідомлення серед багатьох, що наводило на слід мільярдера-втікача.

Через шість місяців по тому поліція припинила пошуки. І тут Ханса Еріка Веннерстрьома знайшли мертвим у квартирі в Марбельї, в Іспанії, де він мешкав під ім’ям Віктора Флемінґа. Його вбили трьома пострілами в голову зблизька. Іспанська поліція опрацьовувала версію про те, що він заскочив у себе в квартирі злодія.

Для Лісбет Саландер Веннерстрьомова смерть не стала несподіванкою. Вона мала вагомі причини підозрювати, що його кончина пов’язана з позбавленням доступу до грошей у певному банку на Кайманових островах, а гроші йому були потрібні для сплати деяких колумбійських боргів.

Якби хто-небудь поклопотався про те, щоб звернутися до Лісбет Саландер по допомогу в пошуках Веннерстрьома, то вона майже по днях змогла б сказати, де він перебуває. Вона через Інтернет стежила за його відчайдушною втечею через дюжину країн і бачила наростаючу паніку в його електронній пошті, як тільки він де-небудь підключав до Мережі свій ноутбук. Та навіть Мікаель Блумквіст не думав, що в екс-мільярдера-втікача стане розуму тягати за собою той самий комп’ютер, у який так добряче хтось утесався.

Через півроку Лісбет набридло стежити за Веннерстрьомом. Залишалося тільки визначити, якою мірою вона сама зацікавлена в цій справі. Веннерстрьом, безумовно, був ще та великомасштабна тварюка, та все ж не був її особистим ворогом, і їй не було чого з ним з’ясовувати стосунки. Вона могла навести на його слід Мікаеля Блумквіста, але той, мабуть, просто опублікував би яку-небудь статтю. Вона могла допомогти поліції в його пошуках, та Веннерстрьома могли попередити і він би встиг сховатися. Крім того, з поліцією вона принципово не спілкувалася.

Проте у Веннерстрьома були ще деякі несплачені борги. Вона згадала про вагітну двадцятидволітню офіціантку, яку тримали під водою у власній ванні.