Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

Сонцесяйний, здається, таки розсердився. Червоне обличчя, розчухране волосся, криво застебнута куртка. Він метав з очей блискавиці, побачивши мене. Але він приїхав, і це — найголовніше. Не знаю, що він сказав поліцейським, які привезли мене, але, заїхавши на подвір'я управління поліції, ми не пішли досередини оформляти затримання, як це зазвичай буває, а далі сиділи в авті. Чекали на Сонцесяйного…

Він відвів мене набік, щоб ніхто не міг нас підслухати.

— Якого дідька, Бренне?

— Мені трохи не пощастило…

У погляді Сонцесяйного не було ані крихти розуміння.

— Йому не пощастило! Я чув, ти вломився до чужого будинку. І тепер ти розраховуєш, що я заради тебе витягуватиму гарячі каштани з вогню?

— Я вломився до будинку Ніни Гаґен, — тихо сказав я.

Сонцесяйному наче мову відібрало.

— Ніни Гаґен?

— Так.

— Ти ж не проговорився, що я тобі допоміг… зібрати на неї інформацію?

Я докірливо глянув на нього.

— Нікому нічого не казав і ніколи не скажу. Але я дещо знайшов. Дуже важливе. А ще я зовсім не хочу потрапити між ваші поліційні жорна чи опинитися у камері, де міг би зустріти своїх клієнтів. А ще в понеділок суд у справі Ганса Ґудвіка.

Сонцесяйний зітхнув, вигляд він мав стражденний. Потім підійшов до полісменів, спершу тихо їм щось сказав, тоді підвищив голос, збуджено жестикулюючи. Поліцейські стенули плечима й поїхали геть.

— Ходи зі мною, — сказав Сонцесяйний.

— Куди?

— Нагору, у мій кабінет.

— Може, спершу знімеш кайданки?

— Я залюбки змусив би тебе ще трохи їх поносити, — жовчно буркнув він, але послухався мене.

— Ні, ні, і ще раз ні! — потрусив він головою. — Це не так просто!

— Чому?

— По-перше, патруль вніс у рапорт твоє ім'я, тебе застали на місці злочину. По-друге, ти добре знаєш, що я не можу видати дозвіл на обшук, я не юрист.

— То зателефонуй черговому!

В управлінні завжди чергує поліцейський юрист.

Сонцесяйний знову похитав головою.

— Сьогодні чергує Самдаль.

— O-o-o…

Я знав, що він мав на увазі. Самдаль був найжовчнішим, найзлобнішим та найнезговірливішим ад'ютантом поліції в усьому світі. Він ненавидів адвокатів взагалі, а мене — чи не найбільше.

Сонцесяйний схопив телефона.

— Кому телефонуєш? — запитав я, але він тільки відмахнувся, заговорив у слухавку.

— Вибачте, що турбую… Це — Брейвік, нарко-департамент. У нас тут ситуація…

Кілька секунд він слухав, а тоді сказав:

— Так, саме так. Це стосується адвоката Бренне. Так, Мікаеля Бренне. Так, адвоката. Його арештували за проникнення до чужого помешкання.

Знов пауза.

— Так, цілком погоджуюся… Може, й було б задоволенням, але все трохи складніше. Гадаю, буде ліпше, якщо ти зайдеш до мене, — і ще за хвилину: — Боюся, це необхідно.

Я запитально глянув на нього, коли він поклав слухавку.

— Інспектор… — сказав Сонцесяйний. — А тепер почекаємо…

Поліцейський інспектор Сультведт похмуро дивився на мене, потираючи чоло.

— Пригадуєш, як ти подавався до нас на роботу, Бренне? — запитав він. — Був тоді зовсім зеленим випускником, прийшов до мене на співбесіду.

Я кивнув, ще не знаючи, куди він хилить.

— Знаєш, чому тебе не взяли?

— Ні.

— Відмова не мала нічого спільного з фаховою некомпетентністю чи чим там іще. Я, до речі, ні на мить не сумнівався, що ти станеш добрим юристом. Причина в тому, що після сорокап'ятихвилинної розмови з тобою я збагнув — ти не з тих, хто дотримуватиметься правил, а в своїй конторі я люблю, щоб усе виконувалося за приписами. Гадаю, тоді я ухвалив правильне рішення. Сьогодні вночі ти ще раз підтвердив: я таки мав рацію.

Я важко зітхнув. Не бачив резону коментувати. Тому запитав:

— А як щодо Ніни Гаґен? Плануєш щось з нею робити? Вона замішана щонайменше в одному вбивстві. А може, і в багатьох. У кожному разі вона надала фальшиве алібі Альвінові Му. Якщо поліція має намір виконувати свою роботу, то саме час виписати ордер на обшук і послати когось до її помешкання.

З виразу обличчя Сультведта я бачив, що така перспектива йому не подобається.

— Хочеш сказати, вона була співучасницею убивства Майї? І вбивства Альвіна Му?

— Цілком можливо. Я так гадаю.

— Ти вчинив розбій, Бренне.

— Це зовсім з іншої опери, хіба ні?

Сультведт подивився на годинника.

— Зателефоную прокуророві, — мовив він. — Усі на ногах, то й йому нема чого спати.

— Я теж хочу зателефонувати, — сказав я.

— Кому?

— Мені потрібний адвокат.

Петер і Крістер Бонде прийшли одне за одним з п'ятихвилинною різницею. Мені почало діяти на нерви одноманітне випитування, що ж я знайшов. Петер з суворою маскою на обличчі, коректний, говорив тихим голосом, але я бачив, як закипає у ньому гнів. Зате Крістер Бонде поводився аж ніяк не тихо.