Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

Справді, казав, але я не покладався на нього.

Перед самою перервою на обід сталося таке, чого я не міг передбачити.

— Ви маєте відеокамеру? — запитав прокурор.

— Відеокамеру? Ні, — відповів Альвін.

— Невже? А штатив для камери? Таку собі триногу, яка розкладається і встановлюється на землі для стійкості камери? Маєте?

— Ні…

Прокурор покопирсався у своїй теці.

— Я тут маю товарний чек на камеру і штатив, куплені в одній крамниці торік, у лютому. Ми знайшли його у вас вдома. Точно не маєте?

Я уявлення не мав, до чого хилить прокурор, але з поводження Альвіна бачив, як йому це не подобається.

— Я їх загубив, — пробурмотів Альвін.

— Що ви сказали? Загубили? Де і коли?

— Не пригадую… Десь відразу по тому, як купив.

Прокурор ще якийсь час прискіпувався до Альвіна за камеру, але нічого не добився. Мені не давала спокою думка, де саме я щось пропустив. Вилучений під час обшуку чек лежав підшитий до справи, але я не міг допетрати, яке це має значення.

Після обідньої перерви стало ще гірше. Усе почалося з Альвінової безволосості. Прокурор хотів знати, чому він зголює геть усе волосся з тіла. Альвін пояснив, що волосатість збуджує в нього огиду. Бонде мовчки дивився на нього. Довго дивився. Потім похитав головою.

— А не тому, бува, щоб не залишити слідів на місці злочину після вбивства Майї. Щоб ми не змогли знайти біологічних зразків для аналізу ДНК? Може, саме це і є найправдивішим поясненням?

Альвін заперечив, але присяжні зашепотілися між собою. Припущення видалось їм вірогідним.

— А тепер поговорімо про ваші попередні судимості, Альвіне. За що вас засудили?

Альвін почав викручуватися, що далі, то бездарніше. Я ж його просив одразу давати короткі й вичерпні відповіді, втовкмачував раз у раз, але тут він не дотримувався моїх інструкцій, і це справляло недобре враження.

Прокурор підбив підсумок, запитавши:

— Ви давали свідчення, що зустріли Майю, сиділи з нею і розмовляли… Яка вона була, на вашу думку, гарненька?

Цього я й боявся. Альвін зашкірився плюгавенькою, загадковою усмішкою, від якої я його застерігав.

— О так, гарненька!

— Така ж гарненька, як ті дівчата, котрих ти ґвалтував?

Мною аж тіпнуло, я вже потягнувся до мікрофона, але суддя мене випередив.

— Я не допущу в суді відвертих навідних запитань, пане прокуроре. Дотримуймося фактів!

— Прошу вибачення, ваша честь, — сказав Крістер Бонде без тіні каяття за сказане.

Бонде підійшов до свого столу, узяв стосик аркушів.

— Це видруки деяких фотографій, знайдених на вашому комп'ютері, Альвіне. Фото, які ви завантажили з різних сайтів, таких як… — він глянув на список. — House of Cruelty, Mutilation.com, Torturerape.com і так далі. Дозволите роздати їх присяжним?

Я запротестував, але то був марний протест. Я спостерігав за виразом облич присяжних, доки вони гортали стос фотографій. Один з них, літній чоловік, аж очі заплющив.

— Тут фото жінок і дівчат, яких катували, ґвалтували, а потім убили, Альвіне. Це ж ви завантажили їх в комп'ютер, хіба ні?

— Я.

— Навіщо?

— Просто так… У мережі багато чого можна знайти. Я ж не тільки їх завантажував.

— Так, але найбільше світлин саме такого типу, їх значно більше, ніж я показав. Вам вони подобаються?

— Та ні…

— Ні? Навіщо ж ви їх зберігали?

— Не знаю… З цікавості, певно…

Так тривало довго. Я передбачав подібний хід прокурора, але розробити добру стратегію проти нього було майже неможливо. Фото є, нікуди від них не подінешся; вони бридкі й обурливі. І немає вичерпного пояснення, навіщо Альвін зберігав їх на своєму комп'ютері, окрім того, що йому подобалося їх розглядати.

Сухий, діловий голос патологоанатома лунав у судовій залі. Він описував клінічні деталі: травми, рани, гематоми й синці. Контраст з фотографіями покаліченої Майї був величезний. Викликати ридання і лемент могли саме вони, але не діловий патологоанатомічний звіт. Виваженість, стриманий науковий стиль, латинські терміни допомагали абстрагуватися, витіснити дійсність із свідомості. Мозок відсторонено фіксував коментарі: колота рана тут, колота рана там, така задовга, така заглибока. Мова велася не про людину, а про річ. Страждання редуковане до рапорту. Я глянув на лаву, де сиділи батьки Майї. Їхні місця були порожні. Судова розпорядниця вивела їх із зали ще до початку виступу патологоанатома.

— Вони побачили, що хотіли, що їм було під силу витримати, — сказала вона.

Під стелею суду далі гримів голос судмедексперта, час до часу уриваний короткими запитаннями прокурора. У залі постійно чувся приглушений гул. Раніше під час судових засідань я ніколи нічого подібного не спостерігав. Минуло трохи часу, доки я збагнув, у чому річ. Звук спричиняло совгання на лавах людей, які не могли всидіти на місці, міняли положення тіла, поверталися з боку на бік, крутилися і вертілися. Дискомфорт від побаченого й почутого був такий сильний, що виявлявся у фізичній формі. Публіка не могла зберігати спокій. У залі постійно скрипіло й шаруділо.