Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно

- Сам-не сам, Сирота, один ікс! Таким, як наше ляпало, півпальця дай - руку по лікоть відкусить.

- І що тепер?

- Внутрішнє розслідування. На щастя без відсторонення тебе від справи корейця.

- Про що ви, Іване Борисовичу, ніякої справи уже немає. Її Генерал розпатрав, як Тузик грілку.

- Генерал теж своє одержав. При мені. По телефону. Думаю, трубка була розжарена.

- …гм-м-м… а… а можна в подробицях?

- Тільки початок: «Товаришу генерал, те, що КПРС у нас керівна і рушійна сила суспільства, ще не означає, що будь-який випадковий придурок із партквитком, але без відповідної кваліфікації має право робити операції на серці, запускати синхрофазотрон і складати атомні бомби». Далі я не маю права навіть переказувати.

- А на що маєте право?

- От уївся, як… як голодна воша до солдатського кожуха! Добре, скажу. Але мусиш одразу забути.

- Єсть! Одразу забути!

- Спочатку запитання: де наш Міністр до міліції служив?

- Кимсь у Конторі.

- Не кимсь і навіть не начальником управління, а першим заступником нашого республіканського шефа. Подейкували навіть, що саме він мав іти на голову комітету, але втрутились… ну, хто втрутився, той втрутився. Тут для нас з тобою головне що? Після того, як сьогодні Міністр послав нашого Генерала за всіма адресами і поклав трубку, він попросив що? Викласти йому не ту версію, що в доносі і не ту, що Генерал сяк-так склепав, а ту, що ти обстоюєш. Я й виклав.

- І що ж начальство?

- Перш за все поцікавилося моєю думкою. Я процитував твій улюблений вислів, хоч ти й не класик марксизму: достатньо божевільно аби мати право на існування.

- Спасибі.

- Навзаєм. Віддаси в получку. До речі, про тебе особисто розмова не йшла. Але у Міністра на столі, крім доносу, лежала ще й твоя особова справа із закладками.

- Вивчав?

- А щоб ти не мав сумніву! Міністр на моїй пам’яті ще жодного міліцейського офіцера просто так, за спасибі нікому не здавав. Ані Конторі, ані партійцям. Що він мені розповів? Ще коли Андропов прийшов на Луб’янку, після Семичастного, то звернув увагу на один дуже дивний факт. Американці тоді вже з космосу потихеньку наші території фотографували. І от - наші люди, точніше, люди Андропова, докопалися, що з тих знімків чітко видно площі бавовни і, зверни увагу, плантації маку у віддалених районах республік Середньої Азії значно більші, ніж це подає офіційна радянська статистика.

- Логіку розумію. Ми швидше перебрешемо, ніж недобрешемо.

- Отак і Андропов подумав. І не тільки подумав, а й поцікавився, чи знають про це «конторські» з отих самих республік.

- Вибачте, Іване Борисовичу, я, як у тому анекдоті: і що вони йому сказали? Хоча - стривайте, можна я знов поперед батька в пекло? Йому нагадали, що з бавовни роблять не лише всілякі там ситчики веселенькі, а й обмундирування повсякденне для збройних сил і, звісно, вибухівку. Тож і нічого тут перед ймовірним противником світитися своїми досягненнями у цій галузі.

- А про мак що ти скажеш?

- Ну, сім літ не родив, голоду не було, для чого він ще потрібен, окрім як для пиріжків і булочок? Хіба що - ги-ги… на дулі з маком?

- Олексо, ти або перепив, або недоспав. Або й те, й друге. Опіум з чого роблять?

- Ой, мамцю!

- Щось таке і Андропов сказав. Але його швидко заспокоїли. Мовляв, у світлі майбутньої великої війни з Китаєм необхідно створити резерв знеболюючих ліків - як для армії, так і для цивільного населення прифронтової зони.

- Коли це було? До острова Даманського чи після?

- Стривай… на Даманському з китайцями билися у грудні шістдесят сьомого.

- Точно! Мій перший рік служби. У вересні пішов дворічником, а в грудні вже готували перекинути на Далекий Схід. На щастя обійшлося.

- Андропова призначили… чекай-чекай… десь у травні шістдесят сьомого. За півроку до цього всього. Отже, секретні макові плантації вже були…

- А обезболюючих ліків кіт наплакав. Ну, це суто по-нашому. Спочатку роблять, потім думають. Коли нас - ну, дивізію нашу - готували на китайський кордон перекидати, начмед бідкався. Мовляв, обезболюючого вистачить на півгодини стрічного бою в реаліях ще тої війни, котра з німцями.

- Але погодься, пояснення було логічним. Тут інше дивне. Міністр розказав, що відразу після цього місцеві партійні вожді здійняли в Кремлі галас, що ка-де-бе перевищує свої повноваження в їхніх азійських володіннях. Випадковість?

- З якого боку глянути, Іване Борисовичу. А що ж Москва, Кремль?

- Як не дивно, але кисень андроповцям у цьому регіоні перекрили.