Геннінґ Манкелль - П’ята жінка

Стемніло ще одне вікно. А зразу за ним і останнє. Віллу оповив морок. Вони й далі чекали. Тоді ватажок дав знак, і весь гурт перебіг вулицю. Біля хвіртки спав сидячи старий сторож із дерев’яним ціпком у руці. Розбудивши дідка стусаном ноги, ватажок підніс ножа йому під очі й шепнув щось на вухо. Навіть у слабкому вуличному освітленні було видно, що у стариганових очах зблиснув страх. Сторож звівся й пошкутильгав геть на негнучких ногах. Хвіртка тихенько скрипнула, коли вони відчинили її і прослизнули в сад. Тут сильно пахло жасмином і ще якимсь духмяним зіллям, що його Фарід упізнав, але не пригадав назви. Досі стояла тиша. Поряд високих вхідних дверей будинку висіла табличка з написом «Орден сестер-християнок». Фарід задумався, що б це могло означати. І враз відчув на плечі чиюсь руку. Він здригнувся. Ага, це ж ватажок доторкнувся. І вперше обізвався – так тихо, що навіть нічний вітерець не почув би сказаного.

– Нас четверо, – шепнув він. – У будинку також четверо. Всі вони сплять порізно в кімнатах обабіч коридору. Це старі люди, вони не боронитимуться.

Фарід глянув на двох своїх співучасників, що стояли поруч, на кілька років старших від нього. Звідкись узялася певність, що ці молодики вже не вперше в такому ділі. Це тільки він новак. Однак юнак не знітився. Адже Рашид переконав, що все це робиться задля Пророка. А ватаг дивився на Фаріда так, наче читав його думки.

– У цьому будинку живуть чотири жінки, – додав він. – Це чужоземки, які відмовилися добровільно виїхати з нашої країни. І тим самим вибрали смерть. До того ж вони християнки.

«Я маю вбити жінку, – майнула Фарідові думка. – Про це Рашид і не обмовився».

Тут може бути тільки одне пояснення.

Це дрібниці. Вони нічого не змінять.

А тоді вони забралися до вілли, легко відімкнувши вістрям ножа замок вхідних дверей, у темряві та задусі засвітили ліхтарики й обережно рушили вгору широкими сходами. У коридорі на другому поверсі зі стелі звисала тільки одна лампочка. Було й далі дуже тихо. Вказавши пальцем на двері чотирьох кімнат, ватажок кивнув. Молодики вийняли ножі. Фарід знав, що тепер не можна вагатися. Рашид сказав, що все треба робити дуже швидко. Ні в якому разі не дивитись у вічі. Треба глянути на горло й зразу різати – твердою і рішучою рукою.

Згодом Фарід небагато міг пригадати з того, що сталося. Здається, ця жінка, що лежала під білим простирадлом у постелі, була сива. Він не розгледів її у тьмяному світлі, що сочилося знадвору. Жертва прокинулась, як тільки Фарід стягнув із неї простирадло. Не встигла крикнути, навіть утямити, що діється, – він одним махом підрізав їй горло й прудко відступив на крок, щоб не обляпатися кров’ю. Тоді обернувся й вийшов у коридор. Усе це тривало менш ніж пів хвилини. Щось у юнаковому нутрі цокотливо відлічувало секунди. Нападники вже мали відійти, аж тут один із них стиха гукнув. На мить ватажок застиг, ніби не знав, що робити.

В одній із кімнат ночувала ще одна жінка. П’ята з ліку. Не мала б там бути. Напевно, приїхала в гості.

Але вона теж чужоземка. Це розпізнав чоловік, що зауважив її.

Ватажок увійшов до кімнати. Ставши за ним, Фарід побачив скулену на ліжку постать. Її страх викликав нудоту. На сусідньому ліжку лежала мертвячка. Простирадло просякло кров’ю.

Ватаг вийняв ножа з кишені й підрізав горло цій п’ятій.

По тому весь гурт вийшов із будинку – так само непомітно, як і ввійшов. Десь у пітьмі чекала автомашина. На світанку Ель-Квед і п’ять убитих жінок залишилися далеко позаду.

Це сталось у травні 1993 року.

Лист надійшов до Істада 19 серпня.

Проштемпельований в Алжирі, отже, надійшов від матері. Донька не квапилася розпечатати конверт. Хотіла прочитати листа в тиші та спокої. Конверт товстий, а це значить, що в листі чимало сторінок. Від матері не було вістки вже понад три місяці. Певна річ, тепер вона захотіла багато чого розповісти. Донька залишила листа на столі у вітальні. Трохи дивно, чому цього разу прізвище й адресу надруковано на машинці. Безперечно, пояснення знайдеться в самому листі. Мало не опівночі вона відчинила балконні двері й сіла у шезлонг, що ледве поміщався між квітами у вазонках. Була чудова тепла серпнева ніч. Може, одна з останніх таких ночей цього року. За порогом уже стояла осінь. Відкривши конверт, жінка почала читати.

Заплакала аж тоді, коли дочитала до кінця й поклала аркуш перед собою.

Було видно, що написано жіночою рукою. Про це свідчив не тільки гарний почерк. Невідома жінка постаралася добрати найделікатніші слова, щоб якнайменше вразити розповіддю про жахіття, яке сталося.