Невідь-звідки прийшов колючий біль. Неначе кілька розжарених прутів прошили тіло навиліт. Той скажений біль не давав навіть крикнути. За мить до смерті поет утямив, що він не впав на дно рову. Вигойдується, підвішений на своєму болі.
Остання його думка була про нічних птахів, що пролітали ген у височіні.
Небо відлітало на південь. Востаннє поет спробував звільнитися від болю.
І на тому все закінчилося.
Це сталось о двадцять третій годині двадцять хвилин 21 вересня 1994 року.
Тої ночі в теплі краї летіли великі зграї дроздів – співочих і червонокрилих.
З півночі вони добиралися у південно-західному напрямку, через Фальстербу, до тепла, що чекало їх у далечіні.
* * *
Коли все стихло, вона обережно зійшла східцями з вишки й посвітила ліхтариком у рові. Чоловік на ймення Гольґер Ерікссон був мертвий.
Згасивши ліхтарик, вона постояла в пітьмі.
І швидко пішла геть.
У понеділок 26 вересня Курт Валландер прокинувся о п’ятій ранку у своїй квартирі на вулиці Маріяґатан, у центрі Істада.
Розплющивши очі й сівши в ліжку, він зразу ж глянув на свої руки. Добряче засмагли. Курт знову відкинувся на подушку й прислухався до торохтіння осіннього дощу по шибках. Приємно згадати подорож, що два дні тому закінчилася в копенгагенському аеропорті «Каструп». Цілий тиждень відпустки з батьком у Римі. Там було спекотно, і Курт засмаг. Пополудні, коли найдужче припікало, вони знаходили вільні лавочки біля вілли Борґезе, де батько сідав у тіні, а син скидав сорочку й мружився проти сліпучого сонця. За весь час відпустки це було єдине, у чому вони з батьком не сходилися. Той не міг зрозуміти, навіщо син марнує час на витребеньки й пражиться на осонні. Але ця дріб’язкова різниця в поглядах не вадила, вона допомагала обом Валландерам виробити цілісний погляд на їхню подорож.
«Гарний видався відпочинок, – подумав Валландер, лежачи в постелі. – Ми з батьком побували в Римі, й усе йшло дуже добре. Краще, ніж можна було сподіватися».
Він глянув на годинника, що стояв на столику поряд ліжка. Сьогодні вранці знову на роботу. Ще є час. Можна ще довго ніжитися в ліжку. Він нахилився над купою газет, які погортав учора ввечері, і почав читати статтю про підсумки виборів до риксдаґу. У день виборів Курт був у Римі й голосував поштою, а тепер дізнався, що соціал-демократи здобули понад сорок п’ять відсотків голосів. І що б це мало означати? Чи викличе це якісь зміни?
Він впустив газету на підлогу й подумки повернувся до Рима.
Вони проживали в дешевому готелі неподалік Кампо-дей-Фйорі. З тераси на даху перед їхнім двокімнатним номером відкривався широкий гарний вигляд на все місто. Там вони щоранку пили каву й вирішували, що робити весь день. Ні разу не дійшло до суперечки. Батько знав наперед, на що варто подивитися. Син часом непокоївся, що він надто вже багато хоче, що може й не подужати. Весь час приглядався, чи немає в батька ознак запаморочення й непритомності. Недуга причаїлася й вичікує, вони обидва це знали. У неї дивна назва – хвороба Альцгеймера. Весь тиждень, весь цей щасливий час відпочинку батько був у дуже доброму гуморі. Куртові підступив до горла клубок на думку про те, що ця подорож уже проминула, належить минулому й стала спогадом. Вони ніколи вже не побувають в Італії. Один-єдиний раз подорожували удвох Курт і його батько, якому незабаром стукне вісімдесят.
У Римі між ними траплялися миті духовної близькості. Вперше за майже сорок років.
Пригадалося, як там вийшло наяву, що батько й син дуже подібні, подібніші, ніж можна було подумати. Хоча б у тому, що обидва вони ранні птахи. Коли Курт сказав батькові, що в готелі подають сніданок не раніш як о сьомій, той обурився. Взявши з собою сина, він зійшов до приймальні й, послуговуючись сконським діалектом із домішкою англійських, німецьких та кількох розрізнених італійських слів, сяк-так пояснив, що хоче breakfast presto [1] Снідати швидко ( англ., іт. ). ( Тут і далі прим. перекл. )
, не tardi [2] Пізно ( іт. ).
. Аж ніяк не tardi . Батько поставив вимогу, щоб час сніданку змістили принаймні на годину. Щоб не пізніш як о шостій можна було випити кави, бо інакше доведеться шукати іншого готелю. Кажучи це, він чомусь кілька разів повторив «passagio a livello». Почувши ці слова, портьє глянув на нього з подивом, але водночас і з повагою.
Звичайно ж, їм стали приносити сніданок о шостій. Згодом Курт дізнався зі словника, що «passagio a livello» означає «залізничний переїзд». Очевидно, батько переплутав цей вираз із якимсь подібним. Син так і не з’ясував, з яким саме, але вважав за краще не розпитувати.
Читать дальше