Геннінґ Манкелль - П’ята жінка

Валландер слухав шум дощу. Один короткий тиждень у Римі запам’ятався як нескінченна приголомшлива подія. Твердо постановивши, о котрій годині пити ранкову каву, батько так само цілеспрямовано й невідклично вирішував, куди варто піти, і водив сина по місті. Знав, що саме хоче побачити. Нічого випадкового. Курт усвідомив, що він усе життя готувався до цієї подорожі. То був похід до святинь, паломництво, у якому дозволено взяти участь синові, щоб стати складовою частиною дійства, непримітним підручним слугою. Ця подорож мала таємне значення, якого так і не вдалось осягти до решти. Батько поїхав до Рима побачити те, що вже давно відчув і пережив.

Третього дня вони відвідали Сикстинську каплицю. Майже годину батько розглядав склепіння, покрите фресками роботи Мікеланджело. Неначе возносив безсловесну молитву просто до неба. Валландер-молодший скоро піддався, бо заболіла шия від задирання голови. Батько дивився на прекрасну річ, але, здавалося, бачив набагато, набагато більше. Майнула блюзнірська думка: чи не сподівається він угледіти глухаря або захід сонця на цій велетенській фресці? Але Курт зразу ж пожалкував, що так подумав. Це ж очевидно – батько, любитель малювати, просто дивиться на шедевр із трепетом та благоговінням.

Валландер розплющив очі. Барабанив дощ.

Того самого вечора, третього за їхнім римським відліком часу, Курт відчув, що батько готує щось потайне. Невідь-чому з’явилося таке відчуття. Вони повечеряли в ресторані на вулиці віа Вітторіо Венето – занадто дорогому, як на Курта, але батько вперся: це ж їхні перші й останні відвідини Рима, тож можна дозволити собі відповідно харчуватися. Попоївши, вони неквапно пішли додому. Вечір був теплий, скрізь їх оточували прохожі, і батько говорив про фрески в Сикстинській каплиці. Двічі вони збилися з дороги, але таки знайшли свій готель. Після сніданкового бунту до батька ставилися з повагою, тож портьє, давши їм ключі, шанобливо відкланявся. Зійшовши сходами вгору, в коридорі вони побажали один одному на добраніч і замкнулися – кожен у своїй кімнаті. Лігши, Курт слухав звуки, що долинали з вулиці. Може, ще думав про Байбу, а може, вже засинав.

Раптом куди й ділася сонливість. Щось його занепокоїло. За якусь хвилину він одягнув халат і зійшов до приймальні. Тут було тихо. Нічний портьє сидів і дивився, стишивши звук, невеличкий телевізор у задній кімнаті. Валландер купив у нього пляшку мінеральної води. Той юнак підробляв ночами, щоб оплатити свої студії теології. Про це Валландер дізнався ще першого вечора, коли вперше купував воду. Портьє на ім’я Маріо мав темне хвилясте волосся, був уродженець Падуї й дуже добре говорив по-англійськи. Стоячи з пляшкою води в руці, Курт неначе збоку чув сам себе, коли попросив розбудити його, якби так батько захотів уночі вийти з готелю. Портьє подивився на Курта. Може, й здивувався, а може, попрацювавши тут досить довго, вже звик до незвичайних прохань постояльців. Кивнувши, він пообіцяв, що негайно постукає у двері тридцять другого номера, якщо пан Валландер-старший вночі вийде надвір.

Таке сталося шостої з ліку ночі. Того дня Валландери походили Форумом і відвідали галерею Дорія-Памфілі. Увечері вони пройшли темними підземними переходами від вілли Борґезе до Іспанських Сходів і повечеряли. Курт остовпів, побачивши рахунок. Був це один із їхніх останніх вечорів, наближався щасливий кінець чудової подорожі. Батько, як завжди, відзначався невичерпною енер гією та цікавістю. Вони пройшлися містом і зайшли до кафе випити кави та хильнути по скляночці ґрапи [3] Італійська виноградна горілка. . Ніч була така сама тепла, як і всі ночі цього вересневого тижня. У готелі вони взяли ключі, й Курт заснув, щойно ліг у постіль.

Стукіт пролунав о пів на другу ночі.

Курт не відразу зорієнтувався, де він. Отямившись, зірвався з ліжка й відчинив двері. На порозі стояв нічний портьє. Добірною англійською він пояснив, що синьор Валландер-старший щойно вийшов із готелю. Курт похапцем одягнувся, вибіг із готелю й побачив батька, що впевнено чимчикував на тому боці вулиці. Син ішов назирці за ним, трохи відстаючи. Розмірковував, що побоювання справдились і ось уперше в житті довелося стежити за рідним батьком. Спершу Валландер-молодший не міг добрати, куди той намірився. Трохи згодом, коли вулиці звузилися, стало зрозуміло, що напрямок взято на Іспанські Сходи. Курт і далі тримався віддалік. І ось у теплу римську ніч батько зійшов безліччю сходинок до церкви з двома куполами. Сівши там, на висоті, він видавався чорною крапкою. Курт ховався в тіні. Просидівши майже годину, батько звівся й зійшов донизу. Син і далі стежив за ним – виконував чи не найзагадковіше в житті завдання. Незабаром вони добралися до фонтана Треві. Батько не кинув монетки через плече, лишень дивився на струмені води. Світло вуличного ліхтаря падало на його обличчя, і Курт побачив, що в батька блищать очі.