Джеймс Чейз - Меллорі

А втім, вона марно намагалася вхопитися за думку, на якій можна було би збудувати план втечі. Спостерігаючи за нею, Ян побачив, що Жанна не знає, з чого почати.

— Острів, — сказав він, втрачаючи терпець. — Ось куди ми з тобою мусимо вирушити. Як нам туди дістатися?

— Потяги до Шотландії відходять з вокзалу Кінґс-Кросс. Дістатися туди автошляхами нам годі й сподіватися.

— І де цей Кінґс-Кросс? — запитав він, погойдуючись туди й назад влад із пульсацією в пораненій руці.

— Неподалік від Ґрейс-Інн-роуд. Нам доведеться пройтися туди пішки.

Янове обличчя застигло. Його лякала сама думка про те, щоби йти пішки. Його ноги тремтіли, а в голові паморочилося. Він розумів, що геть не в формі для того, щоби пройти бодай якусь відстань.

— Не думаю, що зможу далеко дійти, — обережно сказав Ян, і в його мозку промайнула думка, що варто буде Жанні усвідомити, який він став слабкий, і в своєму теперішньому стані вона відчує спокусу його покинути. Він вирішив, що вб'є її, щойно вона проявить бодай найменші ознаки зради. Зараз його голова трохи паморочилась, а біль у руці неначе підстьобував, підганяючи поринути до шаленства розпачу та люті, тож Янові лише з великими труднощами вдавалося себе контролювати. — Я втратив багато крові.

Жанна обернулася до Яна та уважно на нього поглянула. Вона побачила його посіріле обличчя, крапельки поту, що виступили на чолі від болю, та відчула ту лють, яка кипіла у нього всередині.

— Яне... — Вона лагідно доторкнулася до його здорової руки. — Ми якось із цим упораємося. Усе гаразд. Я тебе не покину. Ти стільки для мене зробив. Ризикнемо та візьмемо таксі?

Ян доторкнувся до своїх пересохлих губ кінчиком язика. Така сердечність була останнім, чого він очікував від Жанни. Відколи П'єр загинув, доброта геть полишила цю дівчину, і те несподіване співчуття, котре Ян так ясно бачив на її обличчі, неабияк розчулило поляка.

— Далеко я не дійду, — сказав він. — Маємо взяти таксі. Я залишу свого плаща тут. Позич-но мені свій. Накину його собі на плечі. Якщо ми підемо простоволосі, нас, може, й не впізнають. Не забувай, вони шукають людей у беретах.

Жанна зняла свого тренчкота й накинула його Янові на плечі, приховуючи заплямований кров'ю рукав поляка.

— Ми маємо дізнатися розклад руху потягів, — сказала Жанна, і тепер, коли вона знову взяла на себе тягар відповідальності, її голос зазвучав жвавіше. — Зачекаєш тут, поки я зателефоную на вокзал?

Ян похитав головою.

— Ми мусимо піти разом, Жанно.

Жанна побачила, як він боїться, що вона його покине, і хоча була досі непевна себе, досі налякана нестерпним болем у голові, а проте втішилася, що була потрібна Янові.

— Заскочимо до товарного потяга, — сказала вона. — Принаймні ми завжди зможемо знайти собі вагон на запасній колії, хіба ні?

Ян повільно та непевно звівся на ноги.

— Одне з наших нечисленних досягнень, — сумно промовив він. — У нас попереду довгий шлях, Жанно. І це мене тривожить. Як думаєш, ми туди дістанемось?

— Авжеж. — Вона відвернулася від Яна та поглянула на срібний хрест на вівтарі. — Дай мені кілька хвилин, Яне. Можливо, нам уже ніколи знову не трапиться нагода побувати у церкві.

Ян усією своєю вагою притулився до спинки лави, борючись із відчуттям хворобливого запаморочення, що зненацька його охопило.

— Поквапся, — сказав він і нервово витер піт з обличчя.

Жанна стала на коліна перед вівтарем. Дивлячись на її потилицю, міцні плечі та пряму спину, Ян запитував себе, як вона може молитися. Колись і він вірив у Бога; але не зараз. Його віра померла разом із Шарлоттою, і він не міг збагнути, чому Жанні захотілося помолитися. «Про що вона молиться? — запитував він себе, заплющуючи очі. Яну було холодно, а через біль у руці, що дедалі сильнішав, доводилося міцно стискати зуби. — Невже вона думає, що Бог їй щось дарує? Чи, може, вона намагається з Ним примиритися? Але як вона може очікувати на прощення, якщо єдина мета в її житті — це вбити Меллорі?» Вона ж бо так само, як і Ян, була далека від того, щоби знайти розраду в релігії. Поляк нетерпляче поклав руку Жанні на плече, а коли вона обернула до нього голову та підвела погляд, у її блискотливих очах він побачив дивний вираз.

— Ми мусимо йти, — різко сказав Ян. — Дорогоцінна кожна мить. Ти марнуєш час.

Вона підвелася.

— Так, твоя правда. Ані тобі, ані мені тут нема чого робити.

Вони мовчки пройшли церковною навою [55] Нава (від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою чи аркадою. Нава — один з елементів християнської церковної архітектури. і якусь мить постояли на темному ґанку. А тоді, неначе дві примари, рушили вперед, на порожню вулицю, з якої дощ змив усіх перехожих.