Джеймс Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

— Ви гелікоптерник, містере Едвардс? — запитав він, знову поклавши руки на записник і глянувши з більшим інтересом на попіл від сигари, аніж на Ґеррі.

— Саме так. Я побачив ваше оголошення і подумав...

Пухка рука піднялась, обриваючи Ґеррі на півслові.

— Ті нісенітниці, які ви понаписували про себе... Принаймні вони доводять, що у вас є уява.

Ґеррі закляк.

— Я не дуже вас розумію. Що ви маєте на увазі?

Шалік струсив попіл із сигари у золоту мисочку, що була коло його ліктя.

— Мене розважили ваші побрехеньки, — пояснив він. — Я наказав дізнатися про вас побільше. Ви — Ґеррі Едвардс, вам двадцять дев’ять років, і ви народилися в штаті Огайо, у США. Ваш батько мав досить успішну станцію техобслуговування. Коли ви добре підівчилися, то почали працювати разом із ним і так дізналися про легкові авто. Ви не ладнали з батьком. Імовірно, винні в тому ви обидва, але мене це не обходить. Вам випала нагода навчитися літати — і ви скористалися нею. У вас хист до машин. Ви отримали посаду пілота в техаського нафтовика, який добре платив. Та ви там тільки накопичували грошенята, бо робота вас не цікавила. Ви познайомилися з мексиканським контрабандистом-нелегалом, який переконав вас таємно перевезти мексиканців до США. Гонорар виявився непоганим, тож коли операцію було закінчено, ви вирішили зайнятися контрабандою. Прибули до Танжера, розжилися власним літаком і почали перевозити різноманітну контрабанду до Франції. Як і більшість контрабандистів, певний час ви процвітали. Але, як і та ж більшість контрабандистів, ви стали жадібним і припустилися помилки. Вас арештували. Другий пілот примудрився підняти ваш літак у повітря, доки ви боролися з поліцією. Він продав літак і поклав гроші в банк, аби ви могли забрати їх, коли відбудете трирічний термін у французькій в’язниці. Вас депортували із Франції, і тепер ви тут, — загасивши сигару, Шалік зиркнув на Ґеррі. — Усе правильно?

Ґеррі розсміявся.

— Точнісінько, — він зірвався на ноги. — Ну, спиток — не збиток, як то кажуть. Більше не відбиратиму у вас часу.

Шалік махнув на стілець.

— Та сідайте. Гадаю, мені потрібна саме така людина, як ви. Чи можете ви хоча б підтвердити, що маєте льотне посвідчення і вмієте керувати гелікоптером?

— Звісно, — Ґеррі розвернувся, витягнув пластикову папку, яку приніс із собою, та поклав її на стіл. А тоді знову сів.

Шалік проглянув документи в папці. Перепочив, а тоді повернув папку.

— Задовільно, — він витягнув зі шухляди столу ще одну сигару, уважно подивився на неї, а тоді відрізав кінчик золотим каттером. — Містере Едвардс, чи маю я слушність, коли вважаю, що ви готові виконувати не зовсім чесну роботу за справді хороші гроші?

Ґеррі усміхнувся.

— Уточніть, будь ласка. Що ви маєте на увазі під не зовсім чесною роботою?

— Йдеться про складну, навіть аморальну роботу, що жодним чином не пов’язана з поліцією, але передбачає привабливу винагороду.

— Чи могли б ви висловитися ще точніше?

— Пропоную три тисячі доларів на тиждень за тритижневе завдання. Виконавши його, ви стане на дев’ять тисяч доларів багатшими. Є певні ризики, але обіцяю, що поліція не втручатиметься.

Ґеррі випростав плечі. Дев’ять тисяч доларів!

— У чому полягають ризики?

— Можливий опір, — Шалік подивився на сигару байдужими блискучими очима. — Але ж життя завжди опирається, чи не так, містере Едвардс?

— А що саме я мушу виконати, аби заробити ці гроші?

— Вам це пояснять сьогодні ввечері. Ви будете не самі. Ризики й відповідальність ми розділимо. Що мені потрібно зараз, то це ваша згода виконати тритижневу роботу за дев’ять тисяч доларів.

Ґеррі не вагався.

— Так. Я згоден.

Шалік кивнув.

— Добре. Приходьте сюди о 21:00, я познайомлю вас з іншими членами команди й розкажу про суть операції, — і пухка рука хитнулася на знак того, що аудієнцію завершено.

Ґеррі підвівся.

— Будь ласка, не розповідайте нікому про це завдання, містере Едвардс, — сказав на прощання Шалік. — Ставтеся до нього як до інформації під грифом «надзвичайно таємно».

— Звісно... Я нікому нічого не скажу.

Ґеррі вийшов із кімнати.

Жінка за столом підвелась і відчинила для нього двері. Він уже не завдавав собі клопоту всміхатись їй. Тепер його мозок був зайнятий іншими думками. Дев’ять тисяч доларів! Неймовірно!

Секретарка подивилась, як Ґеррі зайшов до ліфта, і повернулася до свого столу. Тоді посиділа кілька секунд, прислухаючись. У внутрішній кімнаті панувала тиша, тому жінка тихенько відчинила шухляду столу й вимкнула маленький магнітофон, шпульки якого проганяли стрічку через рекодер.