Надовго запала тиша. Потім Феннел, який сидів попереду, запитав:
— Хочете сказати, що ми маємо його вкрасти?
Шалік зиркнув на Феннела з огидою:
— Грубо кажучи, так і є. Я вже зазначав, що про втручання поліції не йдеться. Колекціонер викрав перстень у мого клієнта. А ви заберете його у злодія. Він не насмілиться скаржитися поліції.
Феннел, дозволивши цигарковому попелові впасти на розкішний перський килим, запитав:
— Скільки коштує цей перстень?
— А це вже вас не стосується. Звісно, він доволі цінний, але на спеціалізованому ринку, — Шалік помовчав, а тоді продовжив: — Я розкажу трішки про чоловіка, якому перстень належить тепер. Він надзвичайно багатий і прагне володіти найпрекраснішими художніми скарбами, на які тільки можна накласти лапи. Чоловік цей абсолютно безпринципний. Він керує мережею професійних крадіїв витворів мистецтва. Вони багато чого поцупили з найповажніших музеїв світу — і навіть з Ватикану, — щоб наповнити його музей, який, без сумніву, є найрозкішнішим у світі.
Відчуваючи потребу долучитися до дискусії, Ґеррі запитав:
— І де ж цей музей?
— На кордоні Басутоленду й Наталю... Десь у Драконових горах.
Кеннеді Джонс нахилився вперед.
— Ви часом не про Макса Каленберґа говорите? — різко запитав він.
— Ви чули про нього? — відповів Шалік, коли струсив попіл із сигари.
— А хто з тих, хто мешкає у Південній Африці, не чув?
— Тоді розкажіть цим двом панам, що ви про нього знаєте.
— Це він володіє перснем?
Шалік кивнув.
Джонс вдихнув повільно й глибоко. Тоді потер щелепу, насупився і запалив цигарку. Випустивши дим, почав розповідати:
— Мені відомі лише загальні факти. Каленберґ — у певному сенсі міфічна постать, про яку ходять усілякі дивні чутки. Я знав його батька, німецького біженця часів Першої світової війни. Він швидко розбагатів, натрапивши на одну з найбільших золотих копалень просто біля Йоганнесбурга. Старий Карл Каленберґ був практичним і недурним. Розумно вклав інвестиції і видоїв свою копальню до останньої краплини. Як я чув, йому зрештою вдалося накопичити мільйони. Коли йому було вже за шістдесят, він одружився з місцевою дівчиною. Одружився, бо хотів сина, який носив би його ім’я. Сина він отримав — Макса Каленберґа. Його народження тримали в таємниці. Ніхто, крім лікаря й няньки, не бачив малюка. Пліткували, буцімто він потворний... Дехто навіть казав, що він справжній монстр. У будь-якому разі, ніхто навіть краєм ока не бачив дитини. Старий загинув — стався нещасний випадок на полюванні. Місіс Каленберґ залишила Йоганнесбурґ і побудувала дім у серці Драконового хребта. Вона й надалі приховувала сина, обірвавши всі соціальні зв’язки. Жінка померла років двадцять тому. Макс Каленберґ лишився самітником. Вважається, що чоловік такий же розумний, як і його батько. Він розширив дім, якого побудувала мати. Оскільки Макс володіє сотнею квадратних миль джунглів, то найняв загін добре вишколених зулусів, аби відганяти від будинку мандрівників, туристів і витріщак, — Джонс нахилився вперед і тицьнув пальцем у відкриту долоню. — Як я чув, наблизитися до оселі Каленберґа — це те саме, що намагатися відкрити устрицю пальцями.
Знову надовго запала тиша. Загасивши цигарку, Феннел примружив очі й поглянув на Шаліка.
— Він каже правду?
Шалік знизав широкими плечима:
— Його оцінка точна. І я ніколи не казав, що це завдання легке. Зрештою, плачу дуже добре. Наблизитися до Каленберґового дому складно, але можливо. Маю чимало інформації, вона допоможе.
— Чудово, — трохи глумливо відказав Феннел. — Уявімо, що ми дісталися до будинку... А як же потрапимо всередину?
— Попри те, що містер Джонс доволі точно описав життя Каленберґа, — мовив на те Шалік, — він не згадав — або й не знав — важливої деталі. Хоча Каленберґ і каліка, та він обожнює красивих жінок, — коротун відкинувся у кріслі. — Кожна фортеця має вразливе місце, якщо знати, куди дивитись. У мене є жінка, яка зіграє роль вашого троянського коня. Якщо вже вона не зможе потрапити до Каленберґового будинку, тоді ніхто не зможе.
Шалік натиснув кнопку на столі.
Настала тривала пауза. Нарешті двері позаду Шаліка прочинились — і найчуттєвіша, найпрекрасніша жінка з усіх, кого бачили троє чоловіків, повільно увійшла до кімнати й зупинилася біля Шалікового столу.
Років з десять тому Армо Шалік, стомившись від свого скромного способу життя, подав невеличке оголошення в єгипетську газету, що готовий за належний гонорар виконати будь-яке складне доручення. Відповідь він отримав лише одну, але і цього було досить, оскільки клієнтом був арабський принц, який хотів отримати конфіденційну інформацію стосовно угоди його конкурента з американською нафтовою компанією. Скориставшись грошима принца і власною кебетою, Шалік роздобув потрібні дані. Угода збагатила його на десять тисяч доларів. Сума була порівняно скромною, але до неї додавалася вдячність принца, який відтоді усім радив звертатися до Шаліка, якщо у них були якісь труднощі чи потреба дізнатися приховану інформацію.
Читать дальше