Джеймс Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Тоні запитально зиркнула на нього:

— Що там у тебе таке?

Він розповів їй про оголошення в «Дейлі Телеграф», про те, що відгукнувся на нього й от тепер отримав відповідь. А тоді простягнув дівчині лист.

— «Королівські вежі»! Найновіший і найкращий готель! А ім’я яке цікаве! Армо Шалік! Від нього так і віє золотом та діамантами, — вона підкинула лист у повітря й обійняла Ґеррі за шию.

Близько одинадцятої години Ґеррі вирвався з обіймів Тоні, прийняв душ і вбрався у синій блейзер та темно-сині штани фірми «Дакс». Тоді глянув на своє відображення у дзеркалі.

— Трохи синці під очима, — зауважив він, зав’язуючи краватку. — Але це й не дивно. Я досі маю здоровий, симпатичний і доглянутий вигляд... Як гадаєш, лялечко?

Гола Тоні сиділа у кріслі й сьорбала каву, закохано дивлячись на Ґеррі.

— Ти маєш чудовий вигляд.

Ґеррі витягнув її з крісла і взявся пестити. Поцілувавши наостанок, він знову посадив дівчину у крісло та вийшов із квартири.

Рівно об 11:30 він підійшов до адміністратора готелю «Королівські вежі» й запитав містера Армо Шаліка.

Адміністратор вислухав його з притаманним усім адміністраторам виразом обличчя, коли у них ще не склалося ні позитивного, ні негативного враження про відвідувача. Тоді набрав номер, спокійно поговорив і поклав слухавку.

— Десятий поверх, сер. Номер 27.

На десятий поверх Ґеррі доправив швидкісний ліфт. Ліфтер провів його до 27-го номера і, мабуть, вважаючи відвідувача надто важливим і водночас надто кволим, аби стукати у двері, зробив це сам. Уклонившись, він пішов геть.

Від запаху грошей у Ґеррі паморочилося в голові.

Він увійшов до маленької вишуканої кімнати, де за столом сиділа жінка, перед якою стояли три телефони, друкарська машинка зі сферичною друкувальною голівкою марки «Ай-Бі-Ем», інтерком і магнітофон.

Жінка спантеличила Ґеррі. Попри гарну фігуру, стильну чорну сукню, бездоганний вигляд і майстерно укладене волосся вона не справила на нього жодного враження — наче холодна фотографія давно померлої жінки. Її бліде обличчя, ідеально вищипані брови та світла помада лише підкреслювали відсутність шарму: вона скидалася на робота, від якого відвідувачам ставало трохи незатишно.

— Містер Едвардс?

Навіть голос у неї був металевим — яку недоброякісного магнітофонного запису.

— Саме так, — відповів Ґеррі. Оскільки молодик не любив зазнавати поразок від жінок, він вирішив подарувати секретарці чарівну усмішку.

Жодного ефекту. Жінка натиснула на кнопку й, тримаючи її, мовила:

— Містер Едвардс прибув, сер.

На інтеркомі загорілася зелена лампочка. Вочевидь, містер Шалік не любив марнувати слів. Йому було більше до вподоби натискати на кнопки, ніж говорити.

Жінка підвелася, граційно пройшла до дальніх дверей, відчинила їх і відступила вбік.

Здивований усім цим, Ґеррі спробував знову всміхнутися секретарці, однак і тепер його усмішка відскочила від неї, мов м’ячик для гольфу від цегляної стіни.

Молодик пройшов мимо жінки до великої, розкішно вмебльованої сонячної кімнати з антикваріатом та ефектними картинами, які могли створити великі майстри, але, найімовірніше, це зробили не вони.

За широким столом сидів товстий коротун і палив сигару. Його пухкі руки лежали на записникові. Чоловікові було, на думку Ґеррі, приблизно сорок шість років. Він мав смуглу шкіру й коротко стрижене темне волосся, блискучі чорні очі та рот, що звик більше їсти, аніж усміхатися. Ґеррі вирішив, що співрозмовник чи то вірменин, чи то єгиптянин. Його спокійний, уважний погляд випромінював владу. Поки Ґеррі наближався до столу, темні очі вивчали його. Ті очі були наче рентген. Коли Ґеррі нарешті дійшов до столу, його вже повністю охопило неприємне відчуття, що товстий коротун знає його краще, ніж він сам.

— Сідайте, містере Едвардс, — у мові виразно відчувався акцент. Пухка рука махнула на стілець.

Ґеррі сів. Тепер молодик шкодував, що годину тому займався коханням із Тоні. Він почувався трохи знесиленим, і йому спало на думку, що товстий коротун не захоче приділяти багато часу виснаженим кандидатам на роботу, яку він пропонував. Ґеррі сидів рівно і намагався зобразити розумний вигляд.

Шалік втягнув густий, ароматний дим і видихнув його через рот. Здавалося, що дим той здіймається з маленького, але активного вулкана. Коротун узяв аркуш паперу, в якому Ґеррі впізнав свого супровідного листа, кілька секунд подивився на папірець, а тоді розірвав його і викинув у прихований смітник.