Джеймс Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Гребець обережно вставив у кочет весло, ніби воно було зроблене з цукрової вати, і поклав його вздовж трьох лавок човна. Тепер він міг посунути судно впритул до борту.

Чоловік, котрий сидів на передній лавці, підвівся й нахилився вперед. Він підтягнув човен до баржі й, стрибнувши як справжній спортсмен, видряпався на палубу. Розвернувшись, він упіймав за руку товариша, що стрибав за ним. Доки один переслідувач допомагав іншому видертися на борт, Феннел зробив свій хід.

Він вигулькнув із темряви, перетнув слизьку палубу й замахнувся ціпком.

Ланцюг ударив одного з чоловіків в обличчя. Той дико верескнув і заточився, а тоді сторчголов полетів у воду.

Другий переслідувач хутко зреагував: розвернувся і, наставивши ніж, приготувався дати Феннелу відсіч. Однак ланцюг уже обвив шию горлоріза, обдираючи шкіру й відкидаючи нападника назад. Той спробував за щось ухопитись, але марно, тож він горілиць гепнувся у воду.

Феннел чкурнув у тінь, а на його обличчі зазміїлася жорстока посмішка. Він знав: двоє інших переслідувачів не бачили його, бо світло було в них за спинами.

На якусь мить запанувало збентеження. Оговтавшись, стерновий схопив весло і взявся гарячково гребти від баржі. Інший пасажир намагався позатягувати товаришів з води у човен.

Феннел лежав і спостерігав, різко видихаючи повітря крізь розширені ніздрі. Його серце нестримно гупало.

Щойно обох поранених затягли на борт, гребець вставив у кочет і друге весло та щодуху поплив геть від баржі. Феннел не рухався. Якби вони помітили його, то наважилися б вистрелити. Тож він чекав, трясучись од холоду, аж поки човен не зник у пітьмі, і лиш тоді звівся на ноги.

Перехилившись через борт баржі, Феннел змив кров із ланцюга, відчуваючи, як крижаний дощ стікає по штанах. Нападники можуть повернутися знову, і тоді в нього вже не буде шансів: заскочити ворогів зненацька більше не вдасться.

Феннел струсив краплинки дощу з повік. Пора забиратись, і то якнайхутчіше.

Спустившись вісьмома сходинками у велику вітальню, він пройшов до спальні й увімкнув світло.

Жінка сіла на ліжку.

— Що відбувається, Лью?

Він навіть не глянув на неї. Скинув промоклі штани й голяка зайшов до маленької ванної. Господи! Як же він змерз! Феннел відкрив кран із гарячою водою та хвильку зачекав, а тоді ступив під цілющі теплі струмені.

Мімі зайшла до ванної та поглянула на нього набряклими від сну очима. Її довге чорне волосся скуйовдилось, а великі груди ледь не випинали із нічної сорочки.

— Лью! Що відбувається?

Феннел знову проігнорував її запитання. Кремезний і невисокий, він просто стояв під гарячими струменями, доки вода змочувала густе волосся на грудях, животі й у паху.

— Лью!

Відмахнувшись од неї, він вимкнув душ і взяв рушник.

Але жінка нікуди не пішла. Вона стояла біля ванної і дивилася на Феннела зеленими, повними страху очима з темними колами під ними.

— Дай мені сорочку... та не стій як той клятий бовван!

Він відкинув рушник.

— Що трапилось? Я хочу знати. Лью! Що відбувається?

Феннел відштовхнув Мімі й рушив до кімнати. Прочинив навстіж дверцята шафи, витягнув сорочку, яку відразу ж нап’яв на себе, тоді відшукав штани й нацупив їх. Потім він натягнув чорний светр-водолазку, а також чорну куртку зі шкіряними вставками на ліктях. Рухи його були швидкими й рішучими.

Жінка стояла в дверях і спостерігала.

— Чому ти нічого не кажеш? — Її голос вже зривався на крик. — Що відбувається?

Він на хвилю спинився, зиркнув на неї і скривився. Так, вона його влаштовувала, казав Феннел сам до себе, але жоден чоловік при тямі не назвав би її справжньою кралею. А втім, упродовж чотирьох тижнів він мав притулок на цій її миршавій баржі. Зараз, без тонни штукатурки на обличчі, Мімі нагадувала якесь страховисько. Вона була надто гладка. А від її обвислих грудей Феннела вже просто нудило. Тривога й переляк тільки додавали Мімі віку. Скільки їй років... сорок? Та вона його влаштовувала. Мороні знадобилося чотири тижні, аби відшукати його, але тепер пора давати звідси драпака. За три години чи й менше Феннел навіть не згадає про неї.

— Так, невеликі заморочки, — відказав він. — Нічого страшного. Нема чого хвилюватися. Повертайся у ліжко.

Вона зайшла до кімнати. Баржа трохи хитнулася, коли вітер сколихнув річкові води.

— Чому ти одягаєшся? Що ти...

— Просто стули пельку, гаразд? Я йду.

Мімі змарніла на лиці.

— Ідеш? Чому? Куди ти зібрався?