Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Алекс позадкував, враз відчувши напад нудоти.

Морґан зачинив вікно й кивнув Блеку.

— Готовий?

— Ага.

Коли Френк натиснув на лом, Джипо закрив долонями обличчя.

Дейв Томас, водій броньовика, лежав на підлозі. Він страждав від болісної агонії, яку спричинила розтрощена щелепа, зі стоїчною сміливістю незламної людини.

Куля Морґана пройшла крізь нижню частину обличчя, розбивши кістку й прорвавши дірку в язику. Від болю й шоку чоловік знепритомнів. Минуло трохи часу, перш ніж він отямився, і водій негайно збагнув, що стікає кров'ю.

Він лише наполовину розумів, що відбувається, і вряди-годи запитував себе, як же панцерник рухається, якщо ніхто не сидить за кермом.

Він не вірив, що протягне тут довго. Ще нікому не вдавалося втратити стільки крові, як він, і вижити. Але смерть не лякала Дейва. Він не сумнівався: навіть якщо трапиться диво й він виживе, навряд чи зможе повністю оклигати від таких поранень. А вештатися з виглядом потвори, яка, імовірно, ще й розмовляти не зможе, йому не хотілося.

Усю його увагу тепер було зосереджено на русі броньовика. Зрештою, трохи поміркувавши, водій вирішив, що панцерник, певно, запхали в інший транспорт. Дейв визнав, що злочинці зробили розумний хід — але недостатньо розумний. Варто було йому натиснути на кнопку — й постійний радіосигнал приведе поліцію до броньовика, байдуже, як мудро його сховають.

Томас усвідомлював, що це потрібно зробити негайно, але радіокнопка була позаду нього, тож аби дотягнутися до неї, довелося б розвернутися й простягнути руку над головою.

Водій знав, що коли повернеться, то завдасть собі величезного болю. У спокійному ж стані біль лишався принаймні терпимим. Тож він лежав нерухомо й, заплющивши очі, думав про худе, хиже обличчя чоловіка, який підстрелив його, міркуючи, ким би він міг бути. Дівчина у спортивній машині також була замішана у цій справі. Сам по собі план був доволі розумним. Аварія виглядала переконливо, і він радів, що Майк Дірксон, охоронець, не запанікував, а зв'язався з Агентством і повідомив про інцидент на дорозі. Інакше їх би вважали парочкою бевзів. А так вони принаймні отримали від Агентства дозвіл з'ясувати, що й до чого. Щоправда, це нічим не допомогло їм ні тоді, ні зараз.

Томас сонно подумав: «І як тільки така гарна дівчина могла вплутатися в настільки безнадійну справу!» Вона нагадала йому маленьку Керрі, його тринадцятирічну доньку.

У Керрі було схоже волосся, але вона не була такою гарною, як ця дівчина. Хоча, звісно, могла вирости й справжньою красунею. Тут ніколи не вгадаєш. Усе залежить від простого талану.

Донька завжди обожнювала його і називала героєм. Вона завжди казала, що батько надзвичайно сміливий, адже возить броньовик, доверху напханий грошима.

І Томас подумав: «Навряд чи й тепер вона б вважала мене сміливим, якби побачила, як я тут лежу й не роблю нічого, щоб врятувати броньовик, бо мені бракне духу перевернутися на інший бік. Навряд чи вона була б високої думки про мене зараз». А для порятунку панцерника він би міг зробити дві речі: увімкнути радіосигнал і натиснути на кнопку, яка збиває замок із годинниковим механізмом.

Кнопка, що керувала замком, була розташована біля керма. Щоб дістатися до неї, йому доведеться сісти й нахилитися вперед. Чоловіка кидало в холодний піт від думки, як ці рухи відгукнуться в його розтрощеній щелепі.

Керрі б очікувала, що він врятує броньовик. А його дружина, Генрієтта, — ні. Вона б зрозуміла. Але ж Керрі має власні уявлення, і він більше не буде для неї героєм, якщо не спробує врятувати броньовика. Й Агентство чекатиме цього від нього. Якщо він наважиться докласти зусиль, роботодавці можуть проявити щедрість і подбати про його дружину та Керрі. Звісно, ніколи не можна знати напевно, що саме вони робитимуть, але якщо ці горлорізи влізуть до панцерника, Агентство вирішить, що він не виконав свого обов'язку, а це може мати величезне значення, коли дійде до виплати пенсії для Генрієтти.

«Ну ж бо, прояви сміливість, — переконував себе Томас. — Найважливіше — радіосигнал. Займися спершу ним. Потрібно лишень перевернутися на бік і простягнути руку. Важіль просто ж над головою. Натисни на нього — і вже за півгодини чи навіть раніше на шляху грабіжників буде купа поліційних машин, а ти станеш героєм. Хоча б спробуй. Ну, просто поболить трохи більше».

Але йому знадобилося кілька хвилин, аби набратися відваги й поворухнутися. Коли Томас нарешті зробив це, його пронизав такий інтенсивний біль, що чоловік знову знепритомнів. Він лежав нерухомо, поклавши руку на педаль зчеплення.