Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Послухай, Джипо. Просто зараз ти починаєш заробляти свою частку грошей. Досі тобі було легко, але відтепер буде доволі сутужно, тож починай мізкувати! Відчиняй ті кляті жалюзі!

Зі свистом видихаючи крізь ніс повітря, Джипо підійшов до віконниці й поглянув на неї.

Блек спостерігав за ним. Його очі бігали від Джипо до Морґана й назад до Джипо.

Італієць бачив, що відчинити заслінку нескладно. Вона прилягала не дуже щільно — не так, як двері у задній частині броньовика.

Морґан це також швидко зрозумів.

— Візьми монтувальний лом і молоток, — сказав він. — Відірвати це — нам до снаги.

Джипо здригнувся. Він думав про мить, коли відчиняться жалюзі.

— Той тип чекатиме, — хрипко мовив італієць. — Щойно він побачить мене, негайно застрелить.

— Хутко! — гарикнув Френк.

Джипо, відчинивши шафку з інструментами, дістав з полиці лом і молоток. Його руки так тремтіли, що він ледь втримував знаряддя.

— Ну ж бо! Рухайся! — розгнівано репетував Морґан. — Що тебе лякає, товстопузе?

— Якщо він мене застрелить, хто ж відчинить броньовик? — видихнув Джипо, зігравши козирем.

Морґан повільно і гнівно вдихнув.

— Дай сюди інструменти, вилупку! — гарикнув він. — Але я провчу тебе й твого друзяку Еда! І якщо ви гадаєте, що отримаєте свою частку повністю, то дуже помиляєтеся!

Та тієї миті Джипо був ладен віддати всю свою частку за право забратися з цього жахного фургона в маленьку хижку, яку він називав домом. Він позадкував, щойно Морґан вирвав з його рук інструменти.

Прилаштувавши кінець лома у щілині між сталевою віконницею і вікном, Френк почав забивати його всередину. Лом прослизнув між рамою і віконницею, трішки посунувши її назад.

Морґан гупав і далі, доки лом не заглибився всередину на чотири дюйми, а тоді кинув молоток і поглянув на Еда.

— Що, і в тебе жижки затрусилися? — запитав він. Блек витягнув пістолет із кобури й підійшов до Френка.

— Якщо ти готовий, то і я готовий, — сказав Ед із рішучим поглядом.

Морґан криво осміхнувся до нього.

— Намагаєшся врятувати свою частку?

— Облиш це, Френку. Починай. Я подбаю про нього. Морґан уже був готовий навалитися на лом усією вагою, як у бік фургона тричі постукали. Він закляк, як укопаний.

— Хтось іде! — мовив Френк. — Тихо!

Блек підійшов до вікна й визирнув крізь штору. За кілька ярдів від Джинні, що сиділа на узбіччі, зупинилася машина з трейлером. Чоловік середнього віку з веселим, обпаленим сонцем круглим обличчям виліз із машини. Усередині лишилися жінка й хлопчик, який не відривав погляду від авто з фургоном.

Блек почув, як товстун мовив:

— Агов, міс, вам допомогти? Здається, у вас шину спустило.

Джинні всміхнулася до нього.

— Усе гаразд, дякую. Мій чоловік впорається. Але все одно дякую.

— Ви прямуєте до Фоун-Лейк? — запитав чоловік.

— Саме так.

— І ми. Ми відпочивали там минулого літа. А ви вже там бували?

Джинні похитала головою.

— Ні.

— Вам сподобається. Там надзвичайно, і знають, як вгодити. Мене звати Фред Бредфорд. А це моя дружина, Міллі, і Фред-молодший, мій син. У вас є діти?

Джинні розсміялася.

Прислухаючись до розмови, Блек здивувався, наскільки природно звучав її сміх.

— О ні, поки що ні, — відказала вона. — У нас медовий місяць.

Бредфорд ляснув себе по стегну. Його доброзичливий сміх немов різонув по вухах трьох чоловіків у фургоні.

— Оце так! Міллі, тільки послухай! У людей медовий місяць, а базіка запитує, чи є у них діти.

Жінка в машині несхвально насупилася.

— Годі тобі, Фреде, — суворо відказала вона. — Ти бентежиш дівчину.

— Ага, певно, так і є, — усміхаючись, відказав Фред. — Вибачте, місіс... Як вас звати?

— Гаррісон, — відповіла Джинні. — Вибачте, що мій чоловік такий зайнятий.

— То дрібниці. Ну добре, може, ми ще побачимося, — мовив Бредфорд. — А якщо ні, то щасливого медового місяця.

— Дякую, — відповіла Джинні.

Чоловік повернувся до машини, влаштувався у сидінні і помахав рукою. А тоді поїхав далі.

Френк з Едом тривожно перезирнулися.

— Якщо цей паскуда почне стріляти, — мовив Блек, — вони почують.

— Це не має значення, — Морґан почувався надто погано, тож йому було начхати. — У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину, — він взявся за монтувальний лом. — Давай! Покінчімо з ним!

Кітсон гукнув крізь вікно:

— Що там у вас відбувається?

Френк спинився, щоб на дюйм привідчинити вікно.

— Стій, де стоїш, — сказав він. — Просто попередь, якщо хтось знову під'їде. Зараз ми його порішимо.