Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Хижка складалася зі спальні, вітальні, крихітної кухні й душової кабіни. Приміщення було гарно вмебльоване двома одинарними ліжками, що стояли у спальні поруч, утворюючи двоспальне, а також двома м'якими кріслами та диванчиком у вітальні. Якщо трішки поімпровізувати, тут можна було спати і вчотирьох.

Перевагою було те, що хижка розташовувалася у найвіддаленішому куточку озера. «Це будиночок якраз для медового місяця, — повідомив Джинні працівник із лукавою посмішкою всезнайки. — Вам поталанило, що я можу його запропонувати».

Їм і дійсно пощастило, бо попередня пара виїхала звідти тільки минулої ночі. Чоловік на прізвище Гедфілд сів у «б'юік» до Джинні та Алекса і вказав їм шлях до хижки. Вряди-годи він позирав на Кітсона, дивуючись, чому юнак видавався таким напруженим і чому він ледь міг вичавити із себе хоч слово. Він подумав, що Кітсон просто хвилюється перед першою шлюбною ніччю, але Гедфілду було не втямки, як взагалі чоловік може нервуватися біля такої красуні.

Дівчина також нервувалася, але в цьому не було нічого дивного. «Усі гарненькі дівчата, — сентиментально подумав Гедфілд, — хвилюються під час медового місяця». Він намагався бути до неї особливо уважним. Показав Джинні, де можна припаркувати фургон — просто біля хижки, — і вказав на накриття, під яким зберігалися човни. Їх за бажанням можна наймати. Він пообіцяв, що пару не турбуватимуть.

— Люди тут доволі товариські, місіс Гаррісон, — сказав він, відімкнувши двері хижки й показавши, що де лежить. — Вони навідують одне одного. Але я гадаю, вам потрібно трішки приватності, принаймні на день чи два, — Гедфілд підморгнув Кітсону, але кам'яний вираз обличчя юнака нікуди не зник. — Я скажу про це, кому потрібно. Вас не турбуватимуть, доки ви самі цього не захочете.

До настання темряви четвірка не могла зробити нічогісінько.

Це була найважча частина і так багатого на події дня.

Джинні зайшла до спальні й простягнулася на ліжку. Невдовзі вона заснула від виснаження.

Кітсон лишився на варті, курячи й позираючи на фургон. Блек і Джипо мусили лишатися у фургоні, в товаристві мертвих Морґана й Томаса. То був важкий період.

Коли стемніло, Ед і Джипо зайшли до хижки. Італійцю було дуже погано. Він гепнувся на м'яке крісло й затулив обличчя долонями. На його щелепі, куди поцілив Блек, розквіт величезний синець: якось, дорогою до Фоун-Лейк, Джипо намагався втекти із фургона. Він почав верещати й гамселити кулаками об стіни трейлера. Словом, поводився так, наче з'їхав з глузду.

Блеку довелося добряче його вдарити: іншого способу утихомирити італійця не було. Отямившись, Джипо мовчки й безсило сів на підлозі фургона. Вісім довгих годин вони з Едом чекали настання темряви. Ще й вікна довелося зачинити, щоб не приваблювати мух. Тих довгих пекельних годин ніхто із них не забуде.

Блек із Кітсоном пішли в гущавину лісу й знайшли хорошу місцину, щоб поховати Морґана й Томаса. Серед інструментів, які взяв із собою Джипо, була й лопата. Коли чоловіки знайшли потрібне місце, то взялися по черзі копати.

Вони мовчки працювали при світлі місяця. Робота була нервовою: на залитому місяцем озері бовваніли човни; здалеку долинали голоси, а якось спільникам навіть довелося пригнутися — поруч саме проходила пара закоханих.

Тільки після півночі вони розрівняли ґрунт та охайно вкрили могилу листям і сухими гілками. Чоловіки так виснажилися, що ледь доповзли до хижки.

Джинні сиділа в кріслі, поклавши на коліна свій пістолет 38-го калібру, й дивилася на Джипо, що заснув на дивані.

Блек зачинив двері, а тоді підійшов до другого крісла і вмостився у ньому.

Кітсон сів на жорсткий стілець. На його обличчі, блідому, наче шмат застиглого баранячого жиру, постійно смикався м'яз.

Якісь проблеми? — запитав у Джинні Блек.

Лице дівчини зблідло, а під очима темніли чорні кола. Вона видавалася тепер старшою і не такою привабливою, але голос лишався спокійним.

— Усе гаразд. Тільки він постійно торочить, що хоче повернутися додому.

— Щойно він відчинить броньовик, — відповів Блек, — то може йти на всі чотири сторони.

Почувши голоси, Джипо заворушився й розплющив очі. Він прокліпався й побачив, що усі троє не відривають від нього погляду. Італієць звісив з дивана ноги і сів. Його обличчя напружилося, а руки — затрусилися.

— Еде, я хочу піти, — слова немов виривалися з його рота. — Ти можеш забрати мою частку грошей. Я все обдумав. Я більше не хочу мати нічого спільного з цією справою. Заберіть мою частку й відпустіть мене. Якби не Френк, я б узагалі за це не брався. Він переконав мене. Ви троє можете продовжувати, як собі хочете. Але я повертаюся до своєї майстерні.