Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Краще поїжте у фургоні, — сказала вона, вручивши тацю Блеку.

Злий вогник блиснув у його очах.

— Послухай, крихітко, тепер накази роздаю я, — сказав Ед, забравши тацю. — Тепер я керую бандою.

Весела зневага блиснула в її очах.

— Тут ніхто не керує, — відказала дівчина. — І Морґан не керував. Просто працюємо згідно з планом. Ми домовлялися, що ви з Джипо приходитимете в хижку тільки на ніч, а протягом дня — ховатиметеся. Якщо не хочеш дотримуватися плану, так і скажи.

— Добре, розумнице, — мовив Блек. — Ми поїмо у фургоні. Здається, ти просто чекаєш-не дочекаєшся, щоб лишитися наодинці зі своїм полюбовничком.

Джинні розвернулася й рушила на кухню.

— Відвали від неї, — підвівся Кітсон.

— Стули пельку! — гарикнув Ед. — Визирни й подивися, чи немає там нікого, а тоді відчинити фургон.

Юнак трохи повагався, а тоді вийшов на сонячне світло. Роззирнувшись праворуч і ліворуч, він переконався, що ніхто не стежить, а тоді гукнув Блека й відчинив задню стінку трейлера.

Блек і Джипо зайшли всередину.

— Легка тобі справа дісталася, селюче, — блискаючи очицями, мовив Блек. — Гуляй, дитино, поки твоя година.

Кітсон різко смикнув важіль, закриваючи Джипо й Еда у фургоні, а тоді повернувся до хижки.

Джинні саме смажила нову порцію шинки.

Алекс пішов у ванну, прийняв душ, поголився й одягнув спортивний светр і джинси. Коли він зайшов до вітальні, Джинні вже поставила тарілку з шинкою і яєчнею на стіл.

— Виглядає смачно, — незграбно мовив він. — Це для тебе чи... чи для мене?

— Я не снідаю, — лаконічно відповіла дівчина. Вона налила собі кави й умостилася в крісло, відвернувшись від Кітсона.

Хлопець сів за стіл. Він добряче зголоднів, тож хутко почав снідати, міркуючи, як добре було просмажено шинку. А яєчня — саме як він любить.

— Гадаю, нам варто кудись піти після сніданку, — сказав він. — Можемо взяти човен і поплавати озером.

— Так.

Алекса засмутила її холодність.

— Тим двом у фургоні буде важкувато, — мовив він, намагаючись розговорити дівчину. — Там немає затінку. До обіду всередині буде гарячіше, ніж у печі.

— Це їхній клопіт, — байдуже відказала Джинні.

— Ага. Як гадаєш, Джипо відчинить броньовик?

Вона нетерпляче махнула рукою.

— Звідки мені знати?

— А коли він не впорається, що робитимемо?

— Чому ти в мене запитуєш? Запитай у Блека, якщо сам не здогадуєшся.

Джинні встала і зі своєю чашкою кави рушила на кухню.

У Кітсона палало обличчя. Йому враз перехотілося снідати. Скривившись, він допив каву, поскладав тарілки й відніс їх на кухню.

— Послухай, я не хотів діяти тобі на нерви, — сказав Алекс, поклавши все на стіл. — Але ж нас мають бачити разом. Чи не могла б ти бути хоч трішечки привітнішою? Зрештою... — він змовк, шукаючи потрібні слова.

— Заради бога, іди звідси й облиш мене, — тремтливим голосом мовила дівчина, повернувшись до нього спиною.

Шокований її тоном, Кітсон обійшов Джинні, щоб побачити її обличчя. Тільки тоді Алекс збагнув, якою блідою і стомленою була дівчина. «Може, вона не такий вже й міцний горішок, як намагається вдавати», — подумав він. Жахна вчорашня справа могла завдати їй не меншого удару, ніж йому самому.

— Звісно, — сказав він. — Вибач.

Кітсон вийшов до вітальні і сів, розчісуючи пальцями волосся. Незабаром він почув, як Джинні плаче. Хлопець не ворухнувся. Тихе, майже нечутне ридання тільки підкреслило безнадійність усієї справи. Якщо навіть вона плаче — надії на успіх немає.

Він сидів, чекав і курив, намагаючись кілька хвилин не прислухатися. Раптом Джинні різко вийшла з кухні й, перш ніж Кітсон устиг побачити її обличчя, пірнула в спальню.

Знову запала довга тиша, а тоді Джинні вигулькнула з дверей.

— Ходімо, — холодно мовила вона.

Юнак поглянув на дівчину.

Її макіяж був бездоганним. Тільки неприродний блиск в очах і відсторонена манера у поведінці видавали її напругу.

Алекс підвівся.

— Ходімо, купимо газету, — він намагався не дивитися їй у вічі.

— Так.

Джинні перетнула вітальню і підійшла до дверей. Вбрана вона була у легкий светр і темно-зелені слакси. Жодне інше вбрання не могло краще підкреслити її чудову фігуру.

Кітсон вийшов за дівчиною на ранкове сонце.

Коли Алекс і Джинні вийшли з хижки, то відчули шалену спеку. Не змовляючись, вони поглянули на фургон, який стояв просто на сонці: обоє розуміли, яке нестерпне пекло панувало всередині.

Тоді мовчки пліч-о-пліч рушили вперед.