Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

— Ага, тільки не кажіть про це моєму малому, — всміхнувся Бредфорд. — Це трохи далеченько для його прогулянок.

Джинні вийшла з крамнички з торбиною продуктів.

— Доброго ранку, місіс Гаррісон, — Бредфорд підняв капелюх. — То ви без пригод сюди дісталися?

— Дісталися, — усміхнулася Джинні. Вона вручила торбу Кітсонові, а тоді взяла хлопця під руку й притулилася до нього, усміхаючись до чоловіків, що схвально дивилися на неї.

— Оце правильно, — мовив Гедфілд. — Якщо вже маєш чоловіка, користуйся ним. Моя дружина каже, що чоловіки тільки й придатні до носіння пакунків.

Джинні поглянула на Кітсона.

— Любий, гадаю, ти здатен на щось більше, ніж на тягання пакунків, — усміхнулася вона.

Коли Кітсон почервонів, двоє чоловіків розреготалися.

— Оце приємні слова, — зауважив Гедфілд. — От би моя дружина таке почула.

— Чи можна нам взяти човен, містере Гедфілд? — запитала Джинні.

— Звісно. Саме час, бо потім буде надто гаряче. Ви ж знаєте, де човни? Там Джо. Він усе для вас організує.

— Добре, гадаю, ми порозуміємося, — мовила Джинні.

Бредфорд сказав:

— Містере Гаррісон, якщо захочете побути в товаристві, ми в хижці №20, за чверть милі від вашої. Будемо раді вас бачити.

Гедфілд штурхнув Бредфорда під ребра.

— У них же медовий місяць. Чиє ж товариство їм потрібне, окрім їхнього власного?

Сміючись, Джинні смикнула Кітсона, і вони, взявшись за руки, пішли стежиною. Дівчина поклала голову на плече Алекса.

Обоє чоловіків дивилися на них, а тоді трішки сумно перезирнулися.

— Цьому хлопцеві пощастило, — мовив Гедфілд. — Яка вона гарненька! Якщо чесно, я б радо помінявся з ним місцями.

Бредфорд потай осміхнувся.

— Ні слова більше. Але я вас зрозумів.

Коли Кітсон і Джинні повернулися до хижки, дівчина лишила торбину з продуктами на кухні, а Кітсон, переконавшись, що довкола нікого нема, постукав у вікно фургона.

Червонопикий і спітнілий, Блек відчинив його.

— Що таке? — буркнув він. — Чого ти хочеш? Тут нестерпна спека! А мухи доводять нас до сказу! Ми ж навіть вікна відчинити не можемо. То чого ти хочеш?

— Ось, приніс вам газети, — Кітсон проштовхнув пресу крізь вікно. — Вам щось потрібно?

— Ні! Забирайся звідси! — крикнув Блек і захряснув вікно.

Він обійшов навколо панцерника до Джипо, який сидів на взятому з хижки стільчику, притиснувши вухо до дверей авто. Пальці італійця лежали на циферблаті.

Спека у фургоні була нестерпною, тож Блек зняв і піджак, і сорочку. Піт стікав його волосатими грудьми.

Кілька секунд він дивився на Джипо, а тоді знизав плечима, сів на підлогу й почав переглядати газети. За півгодини він відкинув їх і підвівся подивитися, які успіхи в італійця.

Джипо сидів нерухомо з напруженим виразом обличчя. Заплющивши очі, він уважно слухав, доки пальці повертали циферблат.

— Заради бога! — вибухнув Блек. — Ти плануєш робити отак ще десять днів?

Джипо розплющив очі.

— Спокійно! — розгнівано буркнув він. — Як я можу працювати, коли ти постійно базікаєш?

— Якщо я не подихаю свіжим повітрям, то просто здохну, — Ед витер обличчя затиллям долоні. — А ми б могли якось зафіксувати штору, щоб і вікно відчинити, і мухи щоб не налітали?

— Фіксуй, — мовив на те Джипо. — Але якщо ти хочеш, щоб я відчинив броньовик, то дай мені спокій.

Блек люто зиркнув на спільника, а тоді підійшов до шафки з інструментами й витягнув коробочку з кнопками й молоток. Він щільно прибив штору до віконної рами, а тоді відчинив вікно.

Ед поглянув на озерну гладь і побачив, як Джинні й Кітсон сідають у човен. Чоловіка пройняв напад ревнивої люті, коли Алекс повів човен далі від причалу.

— Тому придурку випало найлегше! — вибухнув він. — Це мені мало дістатися таке завдання!

Джипо визирнув з-за броньовика.

— Видихни нарешті! — вискнув італієць. — Як я маю працювати?

— Добре, добре, добре, — прогарчав Блек. — Не верещи на мене!

Джипо витер зболілі пальці об штани й поглянув на циферблат. Наразі ще жодна з цифр не проявилася. Він з відчаєм подумав, що може просидіти тут не один довгий день, крутячи циферблат, — і нічого не дізнатися. Може, він узагалі ніколи не відкриє того сейфа.

— Мені потрібно відпочити. Руки вже нічого не відчувають.

Італієць підвівся й підійшов до відчиненого вікна, глибоко вдихаючи свіже повітря, що почало просочуватися у фургон.

— А іншого способу відчинити панцерник нема? — запитав Блек, не відриваючи погляду від човна, що швидко віддалявся, бо Кітсон гріб швидко й сильно.