Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Він ударив по сталевому боці броньовика стиснутим кулаком.

— Тут же мільйон баксів, — сказав він. — Подумайте про це! Отут, за цією клятою стіною! Мільйон баксів! І ми дістанемо їх! Хай навіть це буде останнім, що ми зробимо!

Кітсон був таким зайнятим, намагаючись втримати «б'юік» на поворотах дороги, доки мчав до автостради, що не мав змоги звертати увагу на Джинні. Та щойно він вивів машину на шосе і під колесами опинилося рівне покриття, юнак трішки розслабився.

Джинні відхилилася назад, розглядаючи швидкі машини, що пролітали повз них. Ще досі дуже бліда, вона стиснула руки між колінами, щоб приховати тремтіння. Кітсон весь час думав про людину в броньовику. Його жахала думка, що доведеться відчинити панцерник і витягнути тіло. Чи вдалося водієві подати радіосигнал? Чи не їхали вони зараз просто у поліційну пастку?

— Якщо той хлопець увімкнув радіосигнал, — сказав він, не в змозі більше мовчати, — ми можемо вскочити в халепу.

Джинні втягнула голову в плечі.

— Ми нічого з цим не можемо вдіяти.

— Справді, — відповів Кітсон, але ці слова його не заспокоїли. — Я радий, що хоча б у фургоні не їду. Певно, там доволі кепсько.

— Слухай! — різко перебила Джинні.

У Кітсона схололо на душі, коли він почув далеке слабке виття поліційної сирени. Машини, що рухалися смугою швидкісного руху, автоматично перемістилися на повільніші смуги, звільняючи дорогу. Виття сирени наростало. А тоді Кітсон побачив, як до них наближається поліційна машина. За нею — четверо патрульних на мотоциклах і ще дві поліційні машини. Вони проривалися крізь трафік на швидкості понад вісімдесят миль за годину.

Джинні й Кітсон перезирнулися.

— Здається, ми саме вчасно забралися з тієї дороги, — хрипко зауважив Апекс.

Дівчина кивнула.

Вони рушили далі. Та за кілька миль помітили, що рівномірний рух машин сповільнився, а далеко попереду низка авто просто-таки повзла.

— Блокпост, — сказав Кітсон. Його почав проймати холодний піт. — Це може нас потопити.

— Тільки не втрачай голови, — попередила Джинні.

Машини перед «б'юіком» повзли все повільніше, а згодом і зовсім спинилися.

Настала довга пауза, потім рух відновився.

Кітсон повільно, закляклими руками, вів «б'юік» за довгою колоною машин. Посеред дороги розташувалися дві поліційні машини, що перегородили шлях, лишивши для водіїв лише тоненьку смугу. Біля авто стояли шестеро офіцерів. Вони нахилялися до кожної машини, коли та зупинялася. Поліцейський коротко перемовлявся з водієм, а тоді відпускав його.

Джинні мовила:

— З ним говоритиму я. Лиши це на мене.

Алекс швидко зиркнув на дівчину, дивуючись її витримці. Він замислився, про що ж думає трійця у фургоні. Вони ж не бачили блокпоста, а тому могли тільки здогадуватися, чому рухаються настільки повільно. І знову юнак подякував долі, що не перебуває там. Кітсон лише сподівався, що Джипо не викине якогось коника.

За десять хвилин — десять хвилин, які витягнули Кітсонові нерви в струну — вони нарешті доповзли до блокпоста.

Джинні навмисно підтягнула спідницю вище колін і закинула одну ногу на іншу, а тоді визирнула з вікна машини.

Підійшов патрульний офіцер. Він зиркнув спершу на обличчя Джинні, а потім — на ноги. Його червоне обличчя викривила оцінювальна посмішка. На Кітсона поліціянт навіть не глянув.

— Звідки ви приїхали, міс? — запитав він, притулившись до боку «б'юіка» і захоплено дивлячись на Джинні.

— Із Дьюкаса, — відповіла дівчина. — У нас медовий місяць. А звідки стільки галасу?

— Ви часом не бачили дорогою броньованого автомобіля «Веллінґ»? — запитав офіцер. — Якби побачили, то ні з чим би не переплутали. На задній частині в нього величезний напис.

— Та ні, — відказала Джинні й, повернувшись, запитала Кітсона: — Ми ж не бачили панцерника, любий?

Кітсон похитав головою. Його серце гупало так гучно, що юнак боявся, аби коп цього не почув.

— А ви його загубили? — запитала Джинні й гигикнула.

Коп усміхнувся, не відриваючи погляду від її колін.

— Не зважайте. Можете проїжджати. Гарного вам медового місяця, — він поглянув на Кітсона і підморгнув. — Упевнений, так і буде. Рухайтеся.

Юнак натиснув на газ — і вже за мить блокпост лишився позаду, а «б'юік» виїхав на відкриту дорогу.

— Оце так! — видихнув Алекс, вчепившись у кермо настільки сильно, що в нього побіліли кісточки пальців. — Як ти упорала цього типа!

Джинні поправила спідницю, прикрила коліна й нетерпляче смикнула плечима.