Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Коли вони пішли, Морґан сів.

— Ти в порядку? — запитав він у дівчини.

Джинні підняла брови.

— А чому мало б бути інакше?

— Слухай, припини тут комедію розігрувати, — різко відказав Френк. — У минулому я провертів із дюжину таких операцій, але досі трішки боюся. Не намагайся блефувати зі мною. Я питаю: ти в порядку? Ти досі хочеш виконати найскладнішу частину роботи?

Дівчина витягнула руку, затиснувши між тонкими пальцями недокурену цигарку. Дим здіймався чітко вгору — цигарка не тремтіла.

— Я здаюся наляканою? — запитала вона, а тоді відсунула стілець і підвелася.

Морґан і Блек не відривали від неї поглядів, та вона дивилася тільки на боса.

— Десять хвилин на першу, — сказала дівчина. — До зустрічі.

Красуня розвернулася й рушила до дверей. Її стегна спокусливо похитувалися в ритмі кроків. Дівчина прочинила двері, вийшла й зачинила їх за собою, навіть не озирнувшись.

— Міцний горішок, — скривився Ед.

— Можливо, — розсудливо зауважив Френк. — Але я вже бачив, як такі горішки лускають у найнедоречніший момент. Подивимся, — він підвівся. — Ну добре, забираймося звідси.

П'ять хвилин по півночі Морґан і Блек вийшли з трамвая на розі Меддакс-стрит. Вони перейшли через дорогу й зупинилися біля темних дверей магазину, розглядаючи нічне кафе «Палас».

У завішеному вікні мерехтіли вогні. Крізь скляні двері зловмисники бачили частину бару.

Морґан кинув на дорогу недопалену цигарку.

— Ось воно, — мовив він.

— Закладаюся, Джипо зараз дякує всім святим, що не бере участі в операції, — сказав Блек, усвідомлюючи, як його серце повільно гупає об ребра і як спітніли долоні.

— І я дякую всім святим, що він не тут, — відказав Морґан. Він також відчував тенькання серця, у роті в нього пересохло. — Щойно Кітсон під'їде, перейдемо через дорогу.

— Ага, — мугикнув Блек. Він торкнувся кишені й поклав долоню на руків'я револьвера 38-го калібру. — А ось і дівка, — мовив він, коли побачив, як Джинні підходить до кафе. На ній досі були чорні слакси й темно-смарагдова сорочка, але волосся дівчина сховала під зелений шарф. Коли Джинні проходила під вуличним ліхтарем, Блек збагнув, наскільки мідні кучері прикрашали її. Коли волосся було сховане, дівчина видавалася посередньою. Тієї самої миті під'їхав запилюжений «Лінкольн» і загальмував біля кафе.

— Ходімо, — наказав Морґан і широкими, квапливими кроками перетнув вулицю.

Надворі було порожньо. Зловмисники чули вальс, що долинав зі скрипучого музичного автомата в кафе.

Морґан зупинився, щоб дістати кулемет із «Лінкольна».

— Розслабся, — сказав він Кітсону. — Швидко зайдемо — швидко вийдемо.

Кітсон щось буркнув, міцно стиснувши кермо.

Блек витягнув хустинку й закрив нею нижню частину обличчя. Руки в нього так тремтіли, що він ледве зав'язав вузол.

Джинні вже приховала обличчя й стояла біля дверей кафе, тримаючи в руках «кольт спешл» з набоями 38-го калібру.

Морґан не вважав за потрібне ховати обличчя. Він був битим жаком у цій грі, тож добре знав: усі будуть такі налякані, що навряд чи зможуть надати поліції корисний опис.

— Ходімо, — сказав він, швидко й глибоко вдихнувши.

Морґан підійшов до Джинні.

— Відчини двері, а тоді відступися.

— Знаю.

Голос її звучав спокійно і рівномірно. Френк і Джинні перезирнулися.

«Що ж, вона досить спокійна, — подумав старий злодій. — А я не вірив, що таке можливо з цією малявкою».

Джинні відчинила двері й притулилася до них, пропускаючи Морґана вперед. Чоловік ступив у галасливе й задушливе кафе. Обличчя Блека під хустинкою-маскою стікало потом. Увійшовши за Джинні й Морґаном, він зачинив двері й опустив жалюзі.

Коли раптовий потік нічного повітря увірвався крізь відчинені двері, двоє чоловіків у барі байдуже озирнулися через плече. Вони вражено витріщилися на Морґана й на кулемету його руках. Потім, не вірячи власним очам, перевели погляд на Джинні й заклякли. Їхні обличчя сполотніли.

Морґан закричав:

— Забирайтеся! Усі назад!

Гамір розмов у кафе почав стихати. Голос Морґана розрізав повітря, наче лезо — шовк.

Обоє відвідувачів мало не попадали, коли відбігали назад.

Морґан поклав одну руку на барну стійку й скинув на підлогу склянки й пляшки, щоб ті не заважали. Несподіваний дзенькіт розбитого скла змусив людей підвестися, а розмови — змовкнути.

— Зберігайте спокій! — зарепетував Морґан, окреслюючи простір зали цівкою кулемета. — Це пограбування! Не рухайтеся — і ніхто не постраждає! Усі сядьте! Хто пручатиметься, матиме повне черево свинцю! Сидіть спокійно — і все буде добре!