Посильний вручив мені конверта, і я розписався про отримання. А хлопака собі й далі стояв, явно очікуючи щось отримати. Та якщо той малий справді думав, ніби я збираюся йому заплатити, то він був геть божевільний. Я лише сподівався, що спускаючись, він загуркотить додолу сходами та зламає собі карк. Я взявся за клямку, аби зачинити двері.
— У такій піжамі вам нічого не світить, — сказав він і прожогом кинувся коридором. Певно, думав, що я заціджу йому в писок.
Я повернувся до кімнати й поглянув у високе дзеркало. Малий мав рацію. Піжама була страхітлива. Я всівся на ліжко та розкрив конверта. Мені на коліна упали п'ять хрустких банкнот по тисячі доларів [11] Банкноти номіналом 1000 доларів були в обігу до 1961 року. Відтоді Міністерство фінансів США випускає лише банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 доларів.
. Жодного листа — самі лише гроші. Я сидів і кілька хвилин дивився на них. Це справжня медитація — сидіти собі та дивитися на гроші. А тоді я поскладав банкноти назад у конверт і поклав його на стіл.
Звісно, за цим посланням крився підступ — я мав узятися до роботи просто зараз і постаратися заробити ці гроші. Я подався до ванної кімнати та скинув з себе піжаму. У душі, під холодними струменями води, я відчув себе добре. Завершуючи водні процедури ранкового пробудження, я маю звичку вправлятися у співі. Можливо, ті мої співи не надто милозвучні, проте нівроку потужні. Потім я обгорнув рушник навколо стегон і поголився, а відтак подався назад до спальні, маючи на думці трішечки випити, щоби набратися снаги для завершального етапу — одягання.
Та тільки-но я увійшов до спальні, як мене приголомшили дві речі. По-перше, у повітрі висів важкий запах парфумів, якого там точно не було, коли я полишав кімнату. По-друге, конверт зник.
Я заметушився. Скинувши рушника на підлогу, схопив свій халат і побіг до вітальні, на ходу накидаючи його. Вхідні двері були прочинені. Я помчав до вікна та рвучко підняв раму. Вулиця була безлюдна. Мені здалося, ніби я мигцем угледів жовте таксі, проте був не надто певен. Якщо це було таксі, то мчало воно так, неначе за ним чорти гналися.
Я повернувся до спальні та постояв там, принюхуючись. Я не належу до числа тих хлопців, які здатні завиграшки класифікувати запахи, проте цей аромат таки впізнав. Це були парфуми, якими користуються гарячі жіночки, аби змусити хлопців бігати коло них колами.
Тієї миті я й сам бігав колами. Я шаленів, немов сліпий у стриптиз-клубі. Вже підійшов був до телефону, маючи на гадці викликати копів, однак тієї миті мені сяйнула одна думка, і я присів, аби її обміркувати.
Ті банкноти мали такий гарний вигляд, і от ні сіло ні впало якась пані їх поцупила. Я почувався вельми скривдженим.
Швиденько хильнувши кілька порцій житнього, я відчув себе трохи краще і, зрештою, одягнувся. Весь цей час я запитував себе, що, в біса, мені робити далі. Хай там як, та чим раніше я почну діяти, тим краще. Зачинивши двері квартири та замкнувши їх на замок, я спустився сходами вниз і подався снідати.
Замовив варені яйця, грінку та горнятко кави. І оце вже саме налаштувався поважно попоїсти, коли раптом чорти принесли типа, що винаймав квартиру саме навпроти моєї. Той тип мені страшенно допікав. Трапляються такі люди, що просто жити не можуть без того, щоби комусь не допекти до живого. Хтозна-чому, та варто їм до вас заговорити — і від них уже так просто не відкараскаєшся.
Я спробував сховатися за своєю газетою, та було вже пізно. З якимось дивним виразом обличчя той тип попрямував до мене та всівся за мій столик.
Намагаючись набрати приголомшеного вигляду, він мовив:
— Не варто тобі приводити до себе дівчат, Мейсоне; це зіпсує репутацію нашого будинку.
— Не дури себе. Цей будинок вже мав кепську репутацію, і то задовго до того, як я у ньому оселився. Крім того, я не розумію, про що ти торочиш. Що це за розмови про панянок?
Саме тієї миті підійшла офіціантка та прийняла його замовлення — той тип хотів томатного соку та грінку. Коли вона відійшла, він нахилився до мене, аж розпластавшись на стільниці, та промовив:
— Я бачив її, коли виходив по газету. Вона вискочила з твоєї квартири так швидко, неначе за нею хтось гнався.
«Якби я її тоді побачив, ця пані дременула би значно хутчіше», — подумав я.
— Е, та ти геть зсунувся з глузду, — сказав я сусідові. — Щойно я тебе вперше побачив, одразу собі подумав: «Оцей тип пропив свою печінку до бісової матері».
Його обличчям промайнула тінь сумніву, однак невдовзі він знову правив своєї:
Читать дальше