— З цим убивством була якось пов'язана одна жінка, чи не так? Її імені так і не оприлюднили.
Еккі лише звів плечима.
— Та він мав сотні жінок, — байдуже мовив мій колега. — Навколо того типа постійно крутилася ціла купа жінок, і він міняв їх, буцім рукавички.
— Хто вона була? — стиха запитав я.
Еккі підвів голову.
— Е, ні. З цього пива не буде дива, — сказав він. — Ричмонд мертвий, і Вессі мертвий; обидва ті типи були ницими запроданцями. Навіщо в тому всьому копирсатися... тож просто про це забудь.
— І чому, хай йому грець, усі хочуть відрадити мене від розслідування цієї справи?
Еккі злегка вишкірився.
— Так-таки й усі? — запитав він.
— А зараз послухай-но, що я тобі скажу, Мо, — сказав я. — Є дещо таке, що відомо тобі, і дещо таке, що відомо мені. Чи не хочеш податися до мене і про все це погомоніти?
Еккі похитав головою.
— Щойно ти звідси заберешся, я вкладуся й спатиму далі, — твердо відказав він.
Я знизав плечима.
— У мене там напоготові повна пляшка житнього.
Еккі поквапливо зірвався на ноги.
— Чому ж ти одразу не сказав? Де, в біса, мій капелюх?
Дорогою до моєї квартири Еккі розводився про бейсбол. Він не вельми петрав у тому спорті, проте надто вже полюбляв висловлювати свої думки з того чи іншого приводу. Я не зупиняв його — нехай собі просторікує. А я тим часом мав про що подумати.
Діставшись додому, посадивши Еккі у фотель і вручивши йому добрячу склянку житнього віскі з імбирною газованкою [9] Імбирна газованка (в оригіналі — ginger seltzer) — безалкогольний газований напій зі смаком імбиру. Популярна у США як самостійний напій, так і в складі коктейлів, зокрема — в поєднанні з віскі.
, я перейшов до справи.
— Так-от, Мо, нехай це залишиться між нами, — почав я, поклавши ноги на стіл, — але скидається на те, що я маю все пояснити, перш ніж ти зголосишся мені допомогти. Мені потрібна допомога, Мо, і я хочу, аби допоміг мені саме ти.
Еккі крекнув, але нічого на те не відказав.
— Мені пообіцяли заплатити десять тисяч, якщо я почну розслідувати справу Вессі та зчиню бучу навколо його страти, — сказав я.
Еккі зиркнув на мене пронизливим поглядом.
— І хто ж це хоче відвалити тобі стільки грошви?
Я похитав головою.
— А це вже моя таємниця, — сказав я. — Десять тисяч — то грубі гроші, до того ж, судячи з усього, що я наразі дізнався, усю справу Вессі білими нитками шито.
Скидалося на те, що мої слова схвилювали Еккі.
— Краще облиш це, Ніку, — серйозно мовив він. — Ти можеш ускочити у велику халепу.
— Та годі тобі, — коротко відказав я, — ліпше розкажи-но мені, що тобі про все це відомо. Поясни мені, що й до чого.
Я бачив, що Еккі ретельно усе зважує. Десь за хвилину мені вже було ясно — зараз я почую розповідь.
— Ларрі Ричмонд був президентом корпорації «Тканини Маккензі», — спроквола мовив він, втупившись очима в якусь точку просто над моєю головою. — Чимало впливових людей є акціонерами цієї фірми. Ці особи — великі цабе у торгівлі та промисловості. Люди, що обіймають високі посади.
Я нахилився вперед, забрав у нього порожню склянку та знов її наповнив. Еккі взяв її, трішки скривившись.
— Ет, не варто мені торкатися того пійла, — сказав він. — Воно мені кишки роз'їдає чи щось на кшталт того.
— Продовжуй, — сказав я.
— Ти певно собі думаєш, ніби в тому немає нічого дивного, але штука у тому, що якраз-таки є. Ричмонд особисто провадив перемовини з кожним із цих людей. Він осібно продавав їм пакети акцій. На відкритий ринок оті акції ніколи не викидали. Ти ж бо знаєш, який соціальний статус він мав. Йому досить було лише з'явитися у потрібному місці та зробити кілька натяків — і чималі пакети акцій переходили з рук у руки. — Еккі зупинився, щоби надовго припасти до своєї склянки. — Тож якщо зараз виявиться щось таке, що відновить розслідування Ричмондової смерті, то акціонери матимуть через те чимало клопоту.
Я його не квапив. Усі ці відомості були для мене цілковито нові, тож я волів почути все, не знаючи наразі, чи стануть вони мені у пригоді, чи ні.
— Це ж чому? — запитав я.
Еккі перевів свій погляд на мене.
— Навіть мій бос придбав собі частку в цій фірмі, — сказав Мо. — То він і наказав нам, аби ми до тієї справи не чіпалися. Ми не знаємо напевне, проте здогадуємося, що корпорація «Тканини Маккензі» — то лише прикриття, а за лаштунками — геть інша оборудка, що приносить великі дивіденди. Тож особи, які вклали туди свої грошенята, нічого не хочуть знати — у них аж жижки трусяться від самої думки, аби часом не нагодився який хвацький розумака та не розніс ущент їхню таємницю.
Читать дальше