Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

— Що він сказав? — вимогливо запитав Г'юсон.

Я знизав плечима.

— Він сказав: «Ви караєте не ту людину, я цього не робив».

— Та невже? — глузливо запитав Гаккеншмідт. — Точнісінько те саме він дзявкотів упродовж усього судового процесу.

Г'юсон підозріливо дивився на мене.

— І більше він нічого не казав?

— Ні, лише це, — похитав я головою.

І репортерська ватага поринула до виходу. Серед хлопців негайно здійнялася колотнеча та почалися сутички за те, кому з них першому випаде право скористатися телефонними апаратами та послугами телеграфної контори. Я пропустив цю метушливу юрбу вперед, трішки зачекав, а тоді розвернувся, аби й собі податися до виходу.

І тут до мого плеча торкнувся головний наглядач. Він намагався виглядати недбало.

— Я не надавав би надто великої ваги тим його словам щодо Спенсера, — сказав він мені.

Я зупинивсь та уважно подивився на нього, проте обличчя наглядача нічого не виказувало.

— То ви не вірите тому, що він сказав? — з надією запитав я.

Він похитав головою.

— На вашому місці я би взагалі про все це забув.

Я насунув капелюха на очі.

— Хай там як, а всяке може статися. От, скажімо, чи чули ви історію про хлопця з дерев'яною ногою, який грав у пінґ-понґ?..

Головний наглядач кивнув головою.

— Еге ж, — сказав він, — мені доводилося чути й таке.

Я повільно подався до виходу.

— І я гадаю, що таке цілком могло бути, — сказав я та залишив головного наглядача самого.

Я прийшов до новинарської кімнати [8] Новинарська кімната ( англ . Press-room) — приміщення, зазвичай у державних установах, призначене для роботи представників преси. у штаб-квартирі місцевої поліції. Хотів поговорити з одним хлопцем і сподівався знайти його саме там. І таки знайшов.

Я поштовхом відчинив двері та роззирнувся оповитою тютюновим димом кімнатою. За невеличким столиком у самому центрі грали в карти четверо парубків зі знайомої мені репортерської ватаги. Я лише кинув на них побіжний погляд і продовжив свої пошуки. Ген у дальньому кутку кімнати, на побитій життям канапі, спав Еккі.

Еккі був найнезугарніший хлопець з усіх, кого я коли-небудь бачив. Він був коротун і мав жорстке волосся, що росло з його вух, з носа та пробивалося з-під комірця. Певно, повитуха, яка допомагала малому Еккі з'явитися на світ, ще довго мучилася від жахних снів після того як побачила його обличчя. Та хай там як, а я знав, що він — чи не найрозумніший газетяр у цілому місті.

Я підійшов ближче та поставив стілець біля канапи. А тоді почав термосити Еккі, аби його розбудити.

Побачивши, що це я, він сів на канапі та люто зиркнув на мене.

— А цур тобі та й пек, любий друже, — сказав він. — Невже не можеш дати мені бодай трішечки поспати?

— Ой, та годі тобі, Мо, — сказав я. — Посидь спокійно. Я хочу з тобою поговорити.

Еккі спросоння заходився терти обличчя долонею, причому час до часу смикав свого носа, і той, неначе Гумовий, вигинався під найдивовижнішими кутами.

Я витягнув пачку «Кемелу», дав одну цигарку Еккі, й собі закурив.

— У чому річ, жевжику? — вимогливо запитав він. — Ладен закластися, що ти знову хочеш скористатися моїми мізками.

Я похитав головою.

— Та звідки у тебе ті мізки? То лише ти собі думаєш, ніби направду їх маєш.

Еккі заплющив очі.

— Сьогодні вночі вони закатрупили Вессі, — сказав він.

— Атож, — здивовано мовив я.

То чому ти вирішив вчепитися у цю справу? — запитав він, не розплющуючи очей.

— Звідки ти, в біса, знаєш, що я у неї вчепився?

Коли Еккі посміхався, то мав воістину страхітливий вигляд. Я відвів погляд.

— Небагацько є такого, про що я не чую, — сказав він. — То чому ти вирішив учепитися в цю справу?

— Послухай-но, Мо, — терпляче мовив я. — Я прийшов сюди, щоби розпитати тебе про дещо, а не для того, щоби ти мене розпитував.

Він підняв одну важку повіку та скоса глипнув на мене.

— Чому ти так цим зацікавився, братчику? Щось за цим криється?

Усі ці газетярі — однаковісінькі. Я втягнув у легені трохи диму, на секунду затримав, а тоді випустив його крізь ніздрі.

— Не думаю, що це справді справа рук Вессі, — сказав я рівним голосом.

Еккі тяжко застогнав і знову заплющив око.

— Ну, зараз він уже мертвий, хіба ні? То й забудь про це.

— А цей тип, Ричмонд, — мовив я, ретельно добираючи слова. — Гадаю, він мав більше ворогів, ніж Вессі?

— Еге ж. Та він узагалі мав більше ворогів, ніж інші хлопці. Ричмонд був ще тою падлюкою. Він власними руками копав собі могилу.