Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Чак поплив за індіанцем до берега. Весь стримуваний ним гнів прорвав греблю і затопив усі думки про обережність. Але ж Пок сам підштовхнув його до цього. Індіанець уже був на березі, коли Чак тільки вибрався з води.

Із гнівним ревом Чак кинувся на індіанця, наче роздратований бик: голова низько опущена, товсті пальці нервово стискаються. Пок ухилився, коли хлопець наосліп кинувся на нього, збив Чака з ніг підніжкою. Тіло Чака гупнулось на землю.

Пок опинився згори. Його коліна вдавили грудну клітину, і Чак побачив у руках індіанця свій власний ніж. Гостре, як бритва, блискуче лезо торкнулось його шиї.

Чак зіщулився. Він зазирнув у безжальні чорні очі та з жахом подумав, що життя закінчилось.

Пок уважно розглядав його, вістря ножа врізалось Чакові у шкіру.

— Ти хотів убити мене? — спокійно запитав він. — Не бреши! Кажи!

— Я хотів грошей? — видихнув Чак.

— Так сильно, що готовий був убити?

Вони не зводили одне з одного очей, потім Пок підвівся і відійшов назад. Чак із зусиллям звівся на ноги. Він тремтів, піт стікав йому з обличчя.

— Хочеш грошей? — запитав Пок. — Що ж, будь ласкавий, забирай, якщо зможеш, — він поплескав по пластиковому поясу. — Двісті двадцять доларів. — Індіанець згадав про ніж і, тримаючи його за лезо, простягнув Чакові. — Бери.

Спантеличений Чак схопив ножа. Пок не зводив із нього очей.

— Забирай мої гроші, якщо зможеш.

Чак витріщився на індіанця. Його лякали вогники в очах Пока і його зміїний спокій. Нерви у Чака не витримали. Ніж вислизнув йому з пальців і впав на землю.

— А ти не такий уже й дурний, — відповів на це Пок. — Піди вмийся. Ти смердиш.

Чак боязко взяв із рук Пока шмат мила і зайшов у воду. Доки він мився і обтирався, індіанець одягнувся і сидів на березі, покурюючи сигарету. Він почекав, поки Чак натягне заношений одяг, а потім кивком голови підізвав його.

Наче загіпнотизований удавом кролик, Чак підійшов і сів поруч.

— Я шукав такого, як ти, — мовив до нього Пок. — Людину без докорів сумління. Ти готовий був убити мене за двісті двадцять доларів, скількох же людей ти зміг би вбити за дві тисячі?

Чак облизав губи. Цей індіанець був несповна розуму. Він пригадав момент, коли ніж ледь не перерізав йому горлянку, і здригнувся.

— Ти живеш, як занедбана худоба, — продовжив Пок, — брудний, голодний, смердючий. Поглянь на мене! Якщо я чогось хочу, я це отримую. Я голюсь, бо украв бритву. Я украв курку й шинку з магазину самообслуговування. Я украв ці гроші, — він поплескав свій пояс, — двісті двадцять доларів! Знаєш, як я украв ці гроші? Це було легко. Один чоловік погодився мене підвезти, і я залякав його. У мене є револьвер. Коли люди налякані, вони готові віддати все. Достатньо було показати йому револьвер — і він віддав мені гроші. Все дуже просто. Страх — це ключ, що відмикає гаманці та сейфи багатіїв, — він повернувсь і пильно подивився на Чака. — І я знаю формулу страху.

Чак нічого не розумів. Він був певен тільки в одному — бажанні якнайшвидше забратись геть від цього індіанця. Чак був упевнений, що той хлопець божевільний.

Пок дістав із кишені пачку сигарет і запропонував Чакові. Повагавшись, Чак таки узяв одну і закурив.

— Розкажи про себе, — сказав Пок. — Тільки не бреши. Думаю, ти можеш стати мені корисним. Розкажи про себе.

— Корисним тобі? Що ти маєш на увазі?

Чак мав моторошне відчуття, що індіанець не бреше. Дві тисячі доларів!

— Яка тобі з мене користь?

— Розкажи про себе.

Переконаний, що втрачати йому вже нічого, Чак заговорив.

Він зізнався, що був напівграмотним — умів читати, але писав поганенько. Його мати була повією. Він ніколи не знав свого батька. У віці восьми років був на чолі банди дітлашні, яка крала з магазинів. Потім Чак став сутенером для власної матері. Його постійно переслідували копи, а у вісімнадцять він убив одного з них. Того копа ненавидів увесь квартал, і врешті-решт Чак забив його металевим прутом. У двадцять він розібрався з хлопакою, який надумав собі, що зможе захопити владу в банді Чака. Вони влаштували бійку на ножах, і Чак переміг. Тіло суперника викинули в бетонозмішувач, його плоть і кістки зникли десь у фундаментах нових нетрів багатоквартирних будинків. Його мати жахливо закінчила. Чак знайшов її з перерізаним горлом. Від неї йому лишилась сотня доларів, тож він вшився з району і вирушив у дорогу. Останній рік він так і живе у дорозі, зупиняючись на якийсь час то там, то тут. Життя важке, але йому на це плювати.