Хтось ходив кімнатою унизу!
Меґ чітко чула рипіння шкіряних черевиків. Серце її калатало. Вона безшумно підсунулася до Чака, взяла його за плече й обережно потермосила.
— Чаку!
Він застогнав, скинув її руку і почав відвертатись, але вона знову потрясла його.
— Чаку!
— Ой, та на бога! — Він прокинувся і ледь підвівся. Від нього смерділо так, що Меґ наморщилась. — У чім річ?
— Там унизу хтось ходить.
Тримаючи його за руку, Меґ відчула, як ураз напружились сталеві м’язи, і впевненість повернулась до неї. Фізична сила Чака справляла на неї неабияке враження.
— От послухай! — прошепотіла Меґ.
Чак скинув її руку й звівся на рівні ноги. Безгучно рухаючись, він підійшов до дверей та обережно прочинив їх. Меґ дивилась на його широку спину. Його зібрана поза і спокій тамували її страх. Чак довго прислухався, потім зачинив двері й підійшов до неї.
— Так... маєш рацію. Там унизу хтось є... може, коп.
Меґ витріщилася на нього.
— Коп?
— Ми незаконно вдерлись у чужу власність. Якщо якийсь доскіпливий коп.... — Чак закусив нижню губу. — Нас можуть кинути за ґрати за бродяжництво.
— Але ж ми нікому не шкодимо... бродяжництво?
Та Чак уже не слухав. Він дістав із кишені штанів якийсь предмет і сунув його до рук Меґ.
— Заховай собі в штани. Копи не повинні знайти це у мене.
— Що це?
— Ніж, дурепо.
Чак підійшов до дверей і обережно прочинив їх. Меґ бачила, як він вийшов і став на самому вершечку сходів. Дівчина задивилась на руків’я ножа з хромованою кнопкою, її палець мимоволі торкнувся кнопки. Сім сантиметрів блискучої сталі випорснули з руків’я. Меґ підскочила від несподіванки. Вона й гадки не мала, як скласти лезо назад, тож заховала ніж під купою запліснявілих клаптів шпалер на іншому боці кімнати. Потім вона підійшла до Чака. Він жестом наказав їй поводитись тихо. Вдвох вони нерухомо стояли, прислухаючись. Але все, що чула Меґ — пришвидшене гупання власного серця.
— Я спускаюсь, — прошепотів Чак.
Меґ мертвою хваткою вчепилась у його руку.
— Ні!
Чака й не треба було особливо вмовляти. У Меґ навіть промайнула думка, що він так само наляканий, як і вона, і її це трохи розчарувало. Вони постояли ще кілька хвилин, доки не почули чиїсь кроки у кімнаті, ліворуч від зали. До зали увійшла темна фігура. У темряві було видно червоний вогник сигарети, і Чак відчув полегшення. Він був упевнений, ким би не був цей чужинець, він точно не коп. Копи не палять на чергуванні.
— Хто тут? — вимогливо запитав він. Меґ його голос здався різким та грубим.
Хвилинна тиша. Чак із Меґ спостерігали за темною фігурою, що стояла нерухомо. Аж раптом на них обрушився яскравий спалах. Пара змушена була позадкувати. Промінь світла затримався на них десь із секунду, засліпивши пару, а потім ковзнув далі.
— Принеси мені ніж, — прошепотів Чак.
Меґ, спотикаючись, повернулася до кімнати, кинулась до купи шпалер і відшукала ніж.
— Я помітив, що двері були відчинені, — заговорив чоловік знизу, коли дівчина повернулась до Чака. — Тож я увійшов.
— А тепер вийди знову, — проричав Чак. — Ми перші прийшли. Щезни!
— Будинок достатньо великий для усіх нас, правда ж? У мене є із собою їжа, та я не люблю їсти наодинці.
Меґ почула, як забурчав її шлунок. Від самої лише думки про їжу рот наповнився слиною. Вона стиснула Чакову руку. Хлопець зрозумів цей знак. Він теж зголоднів.
— Я думав, ти коп, — вимовив Чак. — Підіймайся до нас.
Вони спостерігали, як чоловік унизу пішов до кімнати позаду зали і повернувся з рюкзаком. Сходами чужак підіймався, підсвічуючи дорогу ліхтариком.
Не випускаючи ніж із руки, Чак чекав на нього. Меґ він заштовхнув назад, до кімнати, з якої вони щойно вийшли. Дівчина лишилася стояти у дверях, серце її неспокійно затьохкало, коли незнайомець піднявся нагору.
Чак свердлив його поглядом. Але все, що він міг розгледіти, — обрис високої фігури: чоловік був на голову вищий від Чака, але худорлявий і не такий широкий у плечах, як він. «Не такий вже він і сильний», — вирішив Чак і трохи розслабився.
— Давай-но глянемо на тебе, — задиристо сказав Чак. — Дай мені свого ліхтарика.
Чоловік простягнув свій ліхтарик. Чак узяв його і спрямував промінь в обличчя чоловіку.
Побачивши його, Меґ заклякла. Перед нею був індіанець-семінол. Вона бачила кількох таких дорогою від Джексонвілля й одразу впізнала це густе синьо-чорне волосся, темну шкіру, високі вилиці та вузькі чорні очі. Чоловікові було десь двадцять три — двадцять чотири роки, він навіть був привабливим, але його кам’яне обличчя, позбавлене будь-яких емоцій, викликало у Меґ тривогу. Одягнений він був у жовту сорочку, поцятковану дрібними білими квітками, темно-сині низькі джинси-гіпстери, а на його засмаглих ногах були полотняні черевики на каучуковій підошві.
Читать дальше