Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Він намацав у внутрішній кишені піджака гаманець, витягнув його й відрахував п'ять десятидоларових купюр. Підвівшись, підіпхнув гроші під тарілку на кухонному столі. Відчував, що жінка не візьме грошей, але, судячи з вигляду кімнати, вони тут не зашкодять.

Через кілька хвилин хазяйка зайшла й кивнула йому:

— Вони змилися.

Феннер підвівся з крісла.

— Ви були такі люб'язні. А тепер, гадаю, мені треба йти.

— Зачекай-но хвильку, чоловіче! То були люди Карлоса?

Детектив у роздумах поглянув на хазяйку.

— А що вам про них відомо?

Очі її стали суворими.

— Усе. Якби не ці негідники, мій Тім був би зараз зі мною.

Феннер відповів:

— Так, то Карлсові люди. А що сталося з Тімом?

Вона стояла нерухомо — мов гранітна глиба.

— Тім був хорошим чоловіком, — мовила, дивлячись Феннерові в очі. — Ми не належали до багатих, але якось давали собі раду. Тім мав човен, на якому возив туристів-рибалок у затоку. Але Карлос хотів, щоб він перевозив чинків. І пропонував за це гроші, однак Тім у подібні ігри не грав — не з таких був. Тож прямо й рішуче відмовив Карлосові.

Оскільки у Карлоса не вийшло по його, він убив мого чоловіка. Проте річ навіть не в тому, що сталося з людиною, яку вбили. Річ у тому, що відбувається потім з тією, котра залишилася живою. Тім помер швидко — згас, як свічка. Але я не скоро це забуду. Гадаю, що поступово помиратиму зсередини, і врешті усе вже не видаватиметься мені таким жахливим, однак просто зараз ні перед чим не зупинилася б, аби вбити Карлоса.

Феннер звівся на ноги. І сказав лагідно:

— Не переживайте. Карлос заплатить і за це. Якби ви його вбили, це б нічого не дало. Залишіть Карлоса мені. У мене сьогодні з ним побачення.

Жінка не відповіла нічого — тільки закусила край фартуха, й обличчя її перекосив жаль. Вона енергійно кивнула Феннерові на двері й безсило опустилася на стілець.

Коли Феннер урешті дістався порту, Шайфе вже чекав на нього відразу за готелем «Сан-Франциско». Вони зайшли в бар і похапцем випили кожен подвійне віскі, а відтак попрямували на пірс.

Шайфе сказав:

— У мене є два «томпсони» та кілька магазинів до них. Скальфоні прихопив мішок гранат. Правда, не знати, чи вони чогось варті, бо виготовляє їх сам. У цього хлопця аж руки сверблять — так хоче нарешті випробувати гранати.

Феннер відповів:

— Сьогодні він матиме таку змогу.

Човен Кемеринського був цілком підходящим. Апекс і Скальфоні стояли й палили, очікуючи їх. Феннер ступив на борт, щойно Кемеринський вийшов з машинного відділення. Посміхнувся до Феннера.

— Усе в порядку, — відрапортував. — Можемо відчалювати хоч зараз.

— Звісно ж, — проказав Феннер, — чого чекати: відпливаймо.

Коли троє інших теж ступили на борт, Кемеринський спустився у машинне відділення і завів двигун. Судно затріпотіло, й Шайфе відштовхнув його від пірса.

Феннер оголосив:

— Пришвартуємося в районі селища, а далі — пішки. Можливо, нам ще доведеться втікати.

Кемеринський пробурчав, обережно виводячи судно у відкрите море:

— Ця моя стара посудина не така швидка...

Підійшов Скальфоні й спустився у машинне відділення. Його жирна шкіра вилискувала в тьмяному світлі присмерку.

— У мене пречудові гранати, — зауважив він, — оце так буде штука, коли я їх нарешті використаю!

Феннер зняв капелюха й почухав потилицю:

— Але в тих хлопців також є гранати. — І одну з них вони кинули у мене годину тому.

Щелепа Скальфоні відвисла.

— І що, вона спрацювала?

Феннер, поглянувши на нього, кивнув.

— Ще й як: зруйнувала увесь будинок. Сподіваюся, твої саморобні штучки хоч чогось варті. Вони нам справді можуть знадобитися.

Скальфоні вигукнув:

— Варті — не те слово! — і знову пішов помилуватися своїми «ананасиками».

Уже за п'ятнадцять хвилин Феннер розрізнив удалині вогні.

Вказав на них Кемеринському, котрий підтвердив:

— Це справді Чорний Цезар.

Феннер виліз із кокпіту. Підійшов до хлопців, котрі сиділи спереду на палубі й дивилися на вогники.

— Розподілимо наші обов'язки, — звелів. — Ми прибули сюди для того, щоб вивести з ладу Карлосові човни. Маємо зробити це швидко і, за можливості, без втрат. Скальфоні, ти відповідаєш за гранати. Шайфе та я беремо «томпсони», Алекс прикриватиме нас револьвером. Кемеринський залишиться на човні. Усім зрозуміло?

Вони щось буркнули у відповідь.

Коли човен досягнув бухточки, Шайфе відв'язав два «томпсони» і передав один Феннерові. Скальфоні вийшов із каюти з чорним мішком у руці.