Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Феннер подумав, що всі вони — пречудова колекція боягузів. Кивнув їм вітально.

— Де б то нам усім присісти? — вголос розмірковував, проходячи повз оббиті тканиною крісла, розміщені так, щоби було добре видно гру.

— Може, ми б щось випили?

Шайфе спитав у Нулена:

— Босе, хто цей хлопець?

Нулен кисло посміхнувся.

— Тямковитий. Він зараз на коні — будьте певні! — з ним ми не прогадаємо.

В очікуванні випивки усі сіли на довгу лавку. Коли бармен приніс замовлення, Феннер мовив:

— Я виставляю — Нулен платить.

Обізвався Скальфоні, миршавенький італієць:

— А не можна якось стисліше? У мене скоро побачення з дамою. Може, відразу перейдемо до справи?

Інші схвально щось буркнули.

І Феннер почав:

— Карлос надто довго верховодить у цьому місті. Треба трохи підсмажити йому п'ятки, щоб він удався до зброї. Хочу, хлопці, щоб ви поставилися до цього серйозно: то війна, а не пікнік.

— А що ми з цього матимемо? — запитав Шайфе.

Феннер поглянув на Нулена.

— А це тобі вирішувати.

Нулен трохи подумав, потім пообіцяв:

— По дві «штуки» кожному плюс добра робота, коли буду на коні.

Кемеринський задумливо шмигнув носом.

— Тобто, хочеш сказати, що перебереш Карлосів бізнес? — запитав у Нулена.

Той хитнув головою.

— Ні, мій бізнес значно кращий, аніж його. Довіртеся мені.

Кемеринський поглянув на Шайфе.

— Дві «штуки» — не бозна-які гроші, але я б хотів покінчити з тією бандою, якщо нам це вдасться.

Шайфе заперечив:

— Нехай буде три.

Нулен рішуче похитав головою.

— Ні, — заперечив. — І двох цілком достатньо.

На мить запала тиша, тоді обізвався косоокий Алекс:

— Не заперечую.

Двоє інших, повагавшись, також погодилися.

«Поки що все йде добре», — подумав Феннер.

— Нам буде потрібне судно, — сказав він уголос. — Чи є в когось із вас моторний човен?

Такий човен був у Кемеринського.

Феннер задоволено кивнув.

— На північ від Кі-Ларго є місцина, яка називається Чорна Скеля Цезаря. Саме там Карлос і тримає свої баркаси, і також там Тейлер забирає чинків і надалі уже сам опікується ними. Гадаю, ми могли б попливти туди та як слід оглянути те місце.

Скальфоні задриґав короткими ніжками.

— У мене припасені для тих хлопців гостинці, — холодно посміхнувся. — Чи не прихопити нам побільше ручних гранат?

Феннер неуважно обвів поглядом приміщення.

— Гранати? — перепитав. — Так, звісно. — Його очі стали крижаними. — А це справді непогана думка.

Нулен нерішуче застеріг:

— Копи зчинять через ті гранати неабиякий галас!

Феннер хитнув головою.

— За Карлосом копи не надто сумуватимуть. Вони враз полагіднішають, коли дізнаються, що той ґиґнув.

Скальфоні підвівся.

— То коли вирушаємо? — діловито спитав. У голосі бриніла нетерплячість.

— Одразу, тільки-но буде готовий човен, і ви, хлопці, запасетесь якоюсь зброєю.

Скальфоні завагався, потім здвигнув плечима.

— У мене побачення, але, гадаю, вона зачекає. Скидається на те, що ми сьогодні непогано розважимося.

Феннер запитав у Кемеринського:

— Де твій човен?

— У гавані навпроти готелю «Сан-Франциско».

— То як ви, хлопці, щодо того, аби зустрітися на човні за годину?

Усі радо погодились, і Феннер вийшов разом із Нуленом. Уже на вулиці лагідно мовив:

— На твоєму місці я би шукав захисту в поліції. Якщо Карлос дізнається, що ти приклав до цього руку, твоє казино може легко злетіти в повітря. Тож заляж на дно, поки все не закінчиться. Скажи копам, що тобі потрібна охорона в приміщенні, бо ти очікуєш безладу.

Нулен постояв у нерішучості, потім пообіцяв, що так і зробить, та зник у темряві.

Феннер манівцями вирушив до порту. Йшов, низько насунувши капелюха на очі та приглядаючись до усіх невиразних тіней на шляху. Найменше, чого хотів, то це саме зараз потрапити в руки головорізів. Знав, що той шукає його всюди. Детектив усіляко намагався переконати себе, що наступні двадцять чотири години будуть значно цікавішими за попередні.

Зайшовши на територію порту з боку Негро-Біч, побачив, що попереду, під вуличним ліхтарем, загальмувала якась машина. Він пильно глянув на неї і, сам не розуміючи чому, сповільнив ходу, минаючи її. Незбагненним чином це авто виглядало на безлюдній вулиці надто виклично. Раптом Феннер шмигнув у наближчі двері, бо помітив, що шторка заднього вікна авто колихнулася. Було безвітряно, але звідти неначе фізично війнуло чимось ворожим, і його охопило неприємне відчуття, що за ним спостерігають. В оглушливій тиші почулося деренчання двигуна, скрипнули гальма, й авто повільно покотилось уперед. Феннер стояв у дверях доти, доки червоні габаритні вогні автівки не зникли за поворотом. Тоді замислено почухав підборіддя і знову ступив на тротуар. Але не рушив, а стояв, прислухаючись. Звук двигуна почувся вдруге, й іронічна посмішка скривила Феннерові губи. Вочевидь, авто проїхало вперед, щоби розвернутися. Тепер воно поверталося. Феннер швидко перебіг дорогу і заскочив у якісь інші двері під покровом дерев. Притиснувшись до стіни, намацав револьвер, витягнув його з кобури та зняв із запобіжника, тримаючи зброю дулом донизу.