Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Авто, виїхавши з-за повороту, набирало швидкість. Світилися тільки габаритні вогні. Коли автівка проїжджала мимо, з вікна вдарила автоматна черга. Феннер чув свист куль, що рикошетили від стіни навпроти — там, де він щойно стояв. Хтось гатив із «томпсона», і детектив порадів, що здогадався перейти на інший бік вулиці. Коли машина проминала його, він тричі вистрілив. Почувся дзвін розбитого лобового скла, авто різко повело убік, воно вилетіло на узбіччя та врізалось у вітрину крамниці.

Залишивши свою схованку, Феннер ще трохи пробіг вулицею, проминув машину і помчав далі — в сутінковий бічний провулок. Там став на коліно й обережно розгледівся.

Із машини вийшли троє. Одним з них — принаймні, так здалося Феннерові, був Рейджер. Вони кинулися шукати прихистку в темряві. Феннер узяв на мушку середнього і натиснув на спусковий гачок. Чоловік похитнувся, намагаючись утримати рівновагу, й упав обличчям на дорогу. Двоє інших стрімко кинулися до дверей сусідніх будинків. І почали гатити по темному провулкові — один з автоматичного пістолета, а інший — з автомата. Феннер не надто звертав увагу на пістолет; його більше непокоїв «томпсон». Кулі від нього відбивали шматки кам'яної кладки, і детектив змушений був відповзти подалі від стіни, оскільки уламки бетону ставали щоразу небезпечнішими.

Згадавши ту ніч на баркасі, Феннер трохи підбадьорився. Принаймні, в нього зараз не кинуть гранату.

Раптом хтось поруч із ним сказав:

— Тобі краще заскочити сюди.

Він побачив прочинені двері зліва та фігуру, яка стояла у них.

— Зачиняй двері — тут будеш у безпеці, — сказав чийсь голос. — Мерщій!

Голос належав жінці. Вона безбарвно запитала:

— Викликати поліцію?

Феннер шаснув до незнайомки.

— Тримайся від цього усього подалі, сестро! — відповів. — То — особисте. Ховайся всередину, інакше ризикуєш отримати кулю в лоб.

Тільки-но вимовив це, як обох осліпив спалах, а сильний вибух струсонув вхід у провулок. Вибуховою хвилею жінку та Феннера жбурнуло в коридор.

Перекотившись, Феннер ногою зачинив за собою двері. І резюмував:

— Овва! Та ці хлопці таки мають гранати!

Голос жінки затремтів.

— Моя халупа не витримає ще одного вибуху: точно розвалиться!

Феннер непевно звівся на ноги.

— Дозволь мені зайти у кімнату, — поквапно попросив. І ступив у темряву, де, на його думку, мала бути кімната, однак перечепився через жінку, котра все ще сиділа на підлозі. Вона обхопила руками його ноги і тримала, не відпускаючи.

— Облиш цей намір, — попросила. — Якщо почнеш стріляти з мого вікна, вони вкинуть сюди ще одну гранату.

Феннер розгнівано вигукнув:

— То дозволь мені звідси вистрибнути!

Десь далеко завила поліцейська сирена.

— Копи, — констатувала жінка й, підводячись, відпусила Феннерові ноги. — У вас є сірники?

Детектив запалив сірника, і вона взяла з його пальців тремтливий вогник. Підійшовши до плити, запалила у конфорці газ. Жінка була середнього віку, невисока й повна — з квадратним підборіддям та рішучістю в очах. Феннер мовив:

— Ви дуже допомогли мені. Якби я був на вулиці, той «ананасик» навіки припечатав би мене до стіни. Але тепер, гадаю, мені краще звідси забратися, поки копи не почнуть прочісувати місцевість.

Звук сирени ставав усе пронизливішим і нарешті затих, а гальма заскреготіли на асфальті зовсім поруч. Жінка порадила:

— Залишайтеся тут — утікати запізно.

Феннер мить повагався. Глянувши на годинник, переконався, що до запланованої зустрічі в нього ще сорок хвилин, і кивнув.

— Якимось дивним чином ви нагадуєте мені мою кохану дівчину. Вона також завжди витягає мене з найскрутнішого становища!

Жінка схвально хитнула головою. В її очах спалахнули жартівливі вогники.

— Справді? — перепитала. — А ви нагадуєте мені мого чоловіка приблизно у вашому віці. Він також був меткий, сильний і задерикуватий. А водночас — і хорошою людиною.

Феннер хотів щось заперечити, та вона провадила далі:

— Пройди он туди і сядь на кухні. Копи ось-ось будуть тут. Я знаю місцевих копів, тож швидко залагоджу справу.

Феннер сказав: «Гаразд», пройшов у кухню і запалив велику гасову лампу. Зачинивши двері, сів у крісло-гойдалку. Кімната була бідно умебльована, однак чиста; килимок на підлозі благенький, потертий. На стінах висіли три літографії на релігійні теми та, пообіч від вогнища, на камінній поличці лежали два черепахові яйця. Він почув шум голосів, але не міг второпати, про що йшлось. Аби зрозуміти, треба було відчинити двері, але Феннер подумав, що тоді копи помітять світло. Отож, мирно погойдувався в кріслі й думав про Рейджера. Ті хлопці були справді небезпечні. Від недавнього вибуху в голові Феннера ще й досі паморочилося.