Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Феннер пересувався блискавично. Дві бочки з пальним стояли зовсім поруч, і він сховався за ними. Уже за хвильку з будки зататакав кулемет. Детектив почув, як кулі б'ють по бочці, а різкий запах бензину підказав, що її пробито. Кулемет продовжував працювати, і з нього виривався такий град куль, що Феннер змушений був лягти плазом, уткнувшись обличчям у пісок та щомиті чекаючи, що котрась із куль увіп'ється йому в тіло. Обережно витягнув з-за пазухи дві гранати. Побалансувавши однією з них у руці й зубами потягнувши за шнур, швиргонув її поверх резервуара з пальним у будку. Почув, як граната щось зачепила і впала на землю.

Феннер подумав: «От тобі й саморобні штучки Скальфоні!»

Однак кулемет замовк, і запала майже гнітюча тиша. Феннер обережно виповз із-за резервуара та роззирнувся довкола. Світло в будівлі згасло, двері були зачинені. Намацавши іншу гранату, кинув її у двері. Ледве встиг сховати руку, як кулемет запрацював знову: Феннер заповз за цистерну саме вчасно. Граната влучила у двері, й темряву освітили язички полум'я; потім пролунав оглушливий вибух. Уламки дерева і частини бетону зі свистом розлетілися навсібіч, а у Феннера вкотре запаморочилося в голові. Після цього він змінив думку щодо якості гранат Скальфоні. Кулеметної черги більше не було чути. Знову визирнувши з-за бочки, Феннер побачив, що двері сторожки тримаються на одній петлі. Муровані й дерев'яні частини будівлі розтріскалися та почорніли від кіптяви. Тільки-но Феннер звів очі, як усередині сторожки пролунали ще два вибухи. Він здогадався, що це виконав свою частину роботи Шайфе. Прилаштувавши «томпсона» на бочці, Феннер випустив довгу автоматну чергу в напрямку сторожки і знову заліг у пісок. З напівзруйнованої будівлі відповіли короткою чергою; детектив ударив довгою. Настало тимчасове затишшя.

Поглянувши угору, Феннер побачив, як схилом повільно сповзає Скальфоні, обережно притискаючи до грудей небезпечну ношу. Він був прекрасною мішенню, отак спускаючись, але детектив подумки бачив тріумфальну посмішку на його обличчі. Напевно, хтось таки помітив італійця, бо цей хтось почав гатити в нього з карабіна. Але Скальфоні не втратив духу. Він засунув руку за пазуху, витягнув гранату і жбурнув її в сторожку. Феннер простежив очима за траєкторією і знову гепнувся на землю. У нього виникло моторошне відчуття, що граната летить прямо йому на голову.

Але вона таки влучила в будиночок й оглушливо вибухнула. Заграва освітила нічне небо, і дах будинку запалав. Скальфоні швидко спустився, не вдаючись більше до засобів прикриття. Зігнувшись навпіл, він вихором промчав повз будиночок і сховався за бочкою поруч із Феннером.

— Господи Icyce! — заволав Скальфоні. — Вони вибухають! Яка чудова ніч! Ніколи б не погодився проміняти її на жодну спідницю у світі!

Феннер наказав:

— Будь обережним! Вони зараз почнуть вилазити!

Скальфоні мовив:

— Дозволь мені кинути в них ще «ананасика»! Лише одного — щоб вони протверезіли як слід!

Феннер відповів:

— Що ж — розважся, якщо хочеш!

Скальфоні метнув у відчинені двері ще одну гранату. Цього разу вибух був такої сили, що навіть під прикриттям бочок обох оглушило.

За мить хтось заволав:

— З мене досить — здаюся! Припиніть, припиніть це!

Феннер ані порухався.

— Виходь! Руки догори!

Із палаючої будівлі, похитуючись, вийшов чоловік. Обличчя та руки його були порізані уламками скла, а одяг перетворився на суцільне лахміття. Він зупинився, хитаючись у непевному світлі заграви, й Феннер розгледів, що то був Міллер. Коли супротивник наблизився до бочки, стало видно, що рот його оскалений від жаху. Шайфе уже біг до нього, і його худе обличчя палало від збудження.

— Там ще хтось є? — запитав він.

— Усі інші мертві, — прошамкотів Міллер. — Не чіпайте мене, містере!

Феннер простягнув руку і вхопив його за пошматовану одежу.

— Мені здавалося, що я пояснив тобі усе як слід трохи раніше, — незадоволено проказав він.

Упізнавши Феннера, Міллер повалився на коліна.

— Заради Бога, не добивай мене! — заридав.

Вільною рукою Феннер ухопив його за волосся.

— Хто там ще є? — гаркнув. — Кажи, тварюко!

Міллер тремтів, як осика.

— Нема більше нікого, — скавулів. — Усі інші мертві.

Підбіг Алекс. Феннер звелів йому:

— Пильнуй цього хлопця. Будь для нього, мов рідна матір, — бо в нього, бачиш, шок!

Алекс недовірливо перепитав:

— Справді? — і садонув Міллера кулаком у щелепу, зваливши на землю, а тоді ще раз сильно ударив.