Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Молверн помітив його по той бік танцювальної площадки, в цю мить порожньої, і впізнав його, дарма що той був тепер без капелюха. Те саме пласке, мов закам'яніле обличчя, ті самі близько посаджені очі. Хоча й молодий ще — років тридцять, не більше, — він встиг добряче полисіти. Під лівою пахвою піджак його ледь помітно випинався — там був схований пістолет. Це був той самий бандюга, який, оглушивши Джін Едрієн, тікав коридором «Каронделета».

Він завернув у прохід до кабінки, в якій сидів Тарго і в якій зникла Джін Едрієн, і пірнув у двері.

— Чекай тут, Тоні, — наказав Молверн і, відштовхнувши стілець, підвівся.

Хтось ляснув його ззаду по потилиці. Він крутнувся і побачив перед собою вискалене в посмішці спітніле обличчя Шенвера.

— Я повернувся, друже, — пирхнув кучерявий охоронець і полоснув його в щелепу коротким прямим, вельми влучним, як на п'яного. Молверн похитнувся. Тоні Акоста підхопився на ноги, по-котячому засичав. Молверн усе ще не віднайшов рівноваги, коли Шенвер замахнувся лівою. Але вдруге ударити він уже не встиг. Молверн ухилився, ступив крок уперед, лютим ударом знизу поцілив Шенвера в ніс і залитим кров'ю кулаком припечатав його щелепу.

Шенвер не втримався і з розгону сів на підлогу, затисши собі ніс обома руками.

— Постережи-но цього паскуду, Тоні, — кинув Молверн.

Шенвер ухопився за краєчок найближчої скатерки і щосили шарпонув її. На підлогу посипалися ножі, виделки, келихи й тарілки. Чоловік, що сидів за столиком, вилаявся, жінка зойкнула. До них уже поспішав офіціант з блідим, перекошеним від гніву обличчям.

І тут Молверн почув два постріли.

Вони виляснули ледь чутно й сухо, один за одним. Стріляли явно з малокаліберного пістолета. Офіціант, що біг до Шенвера, став, як укопаний, і шкіра навкруг його закушених губ ураз побіліла, немов його оперезали батогом по обличчю.

Чорнява гостроноса жінка розтулила рота, щоб закричати, але крик застряг у неї в горлі. Це була та мить, коли жоден звук не може вихопитися назовні, коли здається, що всі звуки завмерли раз і на завжди, — та мить, що настає одразу після того, як сказала своє слово зброя.

А тоді Молверн побіг.

Раз у раз наштовхуючись на людей, що стояли між столиками в закам'янілих позах і напружено прислухалися, він добіг до проходу. Стіни кабінок були високі, але двері — досить низькі. З дверей у проході витикалися голови, але сам прохід був ще порожній. Молверн завернув на пологий, вкритий килимом пандус, у кінці якого двері кабінки були розчинені навстіж.

За дверима Молверн побачив ноги в чорних штанях. Трохи зігнуті в колінах, вони ледь торкалися підлоги гострими носками чорних черевиків.

Скинувши з плеча чиюсь руку, Молверн досяг дверей.

На краю столу, животом і щокою на білій скатерці, лежав чоловік. «Його ліва рука звисала донизу, під скоцюрбленими пальцями правої на скатерці чорнів великий револьвер — кольт 45-го калібру з відрізаним стволом. В електричному світлі блищала кругла лисина і поряд — змащений метал револьвера.

Яскраво-червона кров розпливалась на білій скатерці, що всотувала її, як промокальний папір.

Дьюк Тарго стояв у глибині кабінки. Лівою рукою він спирався на край столу. Джін Едрієн сиділа поряд з ним. Тарго глянув на Молверна порожніми очима — так, наче вперше бачив його, — і простяг свою величезну праву руку.

На долоні в нього лежав маленький пістолет з білою рукояткою.

— Я застрелив його, — сказав він хрипко. — Він наставив на нас револьвер, і я застрелив його.

Джін Едрієн м'яла в руках маленький носовичок. Обличчя її було напружене, холодне, але не злякане, очі здавалися зовсім темними.

— Я застрелив його, — повторив Тарго і кинув пістолет на скатерку. Пістолет підскочив, мало не вдарився об голову чоловіка з кольтом. — Ходімо. Ходімо звідси.

Молверн приклав долоню до шиї нападника. Пульсу не було.

— Мертвий, — сказав він. — Коли законослухняний громадянин убиває бандита — це сенсація.

Джін Едрієн дивилася на нього спідлоба. Він променисто всміхнувся їй, долонею легенько штовхнув Тарго в груди.

— Сідайте, Тарго. Нікуди ви не підете.

— Гаразд, — озвався Тарго. — Я… я застрелив його.

— Так-так, — сказав Молверн. — Спробуйте розслабитись.

За його спиною вже збиралися люди. Він відхилився назад, стримуючи натовп у дверях, і знову всміхнувся до блідої дівчини.

Постать Бенні Сірано складалася мовби з двох куль: великої — тулуба й малої — голови. Його коротенькі ніжки в лакованих черевиках раз у раз смикалися між тумбами темного неполірованого письмового столу. В зубах він стискав кінчик носовичка, шарпаючи його лівою рукою, а пухкою правою долонею немовби відштовхував від себе щось невидиме. Через те, що в зубах у нього був носовичок, голос його звучав здушено.