Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

— Ми з лихом побраталися, — сказав кучерявий. — Обшукай його, Майку.

— Ні, мене у це діло не вплутуй, Шенвере, — відповів чоловік у светрі. — І Бога ради, не гарячкуй. Ти ж уже цілу цистерну вижлуктив.

— Можете обшукати мене. Я неозброєний, — сказав Молверн.

— Нащо воно мені, — відповів чоловік у светрі. — Він — Дьюків охоронець. А я тут ні до чого.

— Так, я п'яний, — захихотів кучерявий.

— Ви Дьюків приятель? — спитав чоловік у светрі.

— Я маю дещо розповісти йому.

— А що саме?

Молверн промовчав.

— Діло ваше, — ображено знизав плечима чоловік у светрі.

— Знаєш, чого йому треба, Майку? — раптом розлютився кучерявий. — Цей гад, певно, хоче влаштуватися на моє місце. Їй-бо! Поглянь-но, яка бандитська пика. Слухай, а ти часом не детектив? — І він тицьнув Молверна в живіт дулом «пістолета.

— Ти вгадав, — відказав Молверн. — І забери свою пукавку.

Кучерявий напівобернувся й через плече підморгнув чоловікові в светрі.

— Що я казав, Майку? Він нишпорка. Він хоче на моє місце. Ясно, як божий день.

— Бовдуре, сховай свого пугача, — з огидою мовив чоловік у светрі.

Кучерявий обернувся до нього ще більше.

— Я тут для того, щоб охороняти Дьюка, а не панькатися з усяким набродом! — заявив він.

Молверн майже недбалим рухом руки, яка тримала портсигар, відбив пістолет убік. Кучерявий рвучко обернувся до нього. І тоді Молверн ступив уперед і врізав його кулаком у сонячне сплетіння, кистю другої руки не давши пістолетові опуститись. Кучерявий захрипів, вихлюпнув віскі Молвернові на пальто, склянка впала й розбилася, воронований пістолет відлетів аж у куток кімнати. Чоловік у светрі кинувся по нього.

В цю мить — Молверн навіть не почув, коли перестала шуміти вода, — з душової, енергійно розтираючись рушником, вийшов русявий боксер. Він аж рота розтулив з подиву, коли побачив, що робиться в роздягальні.

— З мене годі, — промовив Молверн, відсторонив від себе кучерявого, прямим ударом правої садонув його в щелепу й відступив до дверей. Кучерявий позадкував через усю кімнату, вдарився спиною об стіну й осів на підлогу.

Тим часом чоловік у светрі підняв пістолет і тепер закляк на місці, дивлячись на Молверна.

Молверн дістав хусточку й витер заляпане на грудях пальто. Тарго повільно стулив свої широкі гарні уста й знову заходився розтирати рушником груди. По хвилі він спитав:

— Хто ви, в дідька, такий?

— Я приватний детектив. Принаймні був ним. Звати мене Тед Молверн. По-моєму, вам потрібна допомога.

Обличчя Тарго було червоне після душу. Тепер воно почервоніло ще дужче.

— Звідки ви це взяли?

— Я чув, що ви мали програти цей бій, і бачив, як ви намагалися програти його. Та Верра виявився геть нікчемним слабаком. У вас не було іншої ради. А це означає, що ви вскочили у халепу.

— За такі слова з людини роблять відбивну, — спроквола мовив Тарго.

На мить у кімнаті запала тиша. П'яний підвів голову, закліпав очима, спробував підвестися, але не зміг, і голова його знову впала на груди.

Молверн спокійно додав:

— Бенні Сірано — мій приятель. Наскільки мені відомо, він протегує вам, так?

Чоловік у светрі хрипко засміявся, витяг з пістолета обойму, повидавлював з неї патрони і кинув пістолет на підлогу. Потім попрямував до дверей і, грюкнувши ними, вийшов.

Тарго подивився на зачинені двері, перевів погляд на Молверна і, помовчавши, запитав:

— А звідки ви про це дізналися?

— Ваша подруга Джін Едрієн мешкає в моєму готелі, на одному поверсі зі мною. Кілька годин тому на неї напав якийсь бандюга — оглушив ударом по голові. Я саме йшов коридором і спочатку побачив того бандюгу — він тікав, — а потім дівчину, непритомну. Я подав їй допомогу, і вона в двох словах розповіла мені, що й до чого.

Тарго тим часом одягався. Він уже був у спідньому і в шкарпетках. Діставши із шафки чорну шовкову сорочку і надягаючи її, він сказав:

— Мені Джін не розповіла нічого.

— Воно й не дивно — перед боєм. Тарго злегка кивнув. Потім заговорив далі:

— Що ж, як ви й справді приятель Бенні, я вам скажу. Мені таки погрожували розправою. Може, все це взагалі ламаного мідяка не варте, а може це затіяв якийсь розумаха-букмекер, сподіваючись на дурничку нагріти руки. Хоч би як там було, я бився чесно. Тож ідіть собі, шановний, і спокійно дихайте повітрям.

Він натяг чорні штани з високим поясом і пов'язав на чорній сорочці білу краватку. Потім дістав із шафки й надяг піджак із тонкого білого сукна, окантований чорною плетеною тасьмою. З нагрудної кишеньки піджака стирчала трьома кінчиками чорно-біла хусточка.