Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

— Зайди випий чарку, Тоні, — сказав Молверн. І, ставши біля вікна й дивлячись на струмені дощу, кинув через плече: — Якщо це звання йому куплять.

— Тільки крапелиночку, містере Молверн.

Темношкірий хлопець заходився обережно змішувати віскі з содовою. Склянка стояла на таці, а таця — на зробленому під старовину бюро. Піднісши пляшку проти світла, Тоні нігтем відміряв порцію, налив у склянку, тихо подзвенів довгою ложечкою, розкручуючи грудку льоду, надпив і всміхнувся, блиснувши дрібними білими зубами.

— Цей Тарго — просто диво, містере Молверн. Удар блискавичний, голова ясна, кулаки, як два молоти, нікого не боїться, ніколи не відступає.

— Але ж ти подивись, кого проти нього виставляють. Хтозна-кого. Босяків.

— Атож, справжнього партнера він ще не мав, — кивнув Тоні.

Дощ періщив у шибки. Великі краплі розплескувались і стікали хвильками вниз.

— Він і сам босяк, — сказав Молверн. — Попри весь свій шик і лоск, він — босяк босяком.

Тоні скрушно зітхнув.

— Ех, якби ж то я міг подивитися хоч один раунд. І це ж мій вихідний день.

Молверн повільно одвернувся од вікна, підійшов до бюро й налив собі віскі з содовою. На щоках у нього проступили дві темні плями, голос зазвучав стомлено і став якимось скрипучим.

— Так-так. І що ж тобі заважає?

— Голова болить.

— Отже, ти знову без грошей, — майже прогарчав Молверн.

Тоні відвів погляд убік і промовчав. Молверн стиснув пальці лівої руки в кулак, повільно розняв їх і спідлоба зиркнув на хлопця.

— Тед завжди виручить, — зітхнув він. — Старий добряга Тед. Він роздає гроші направо і наліво. Він тюхтій. Тед завжди виручить. Гаразд, Тоні, неси того квитка назад. Візьмеш два поряд. — Він засунув руку до кишені, витяг банкноту.

Тоні аж наче образився.

— Отакої, містере Молверн, може, ви думаєте, що я…

— Бери, бери. Що важливіше — дружба чи якийсь там квиток на бокс? Купиш два квитки і візьмеш із собою свою дівчину. Мені, зрештою, начхати на того Тарго.

Тоні Акоста взяв гроші. Потім подивився Молвернові просто в очі і, стишивши голос, проказав:

— Я б радше пішов з вами, містере Молверн. Тарго мастак класти навзнаки не тільки на рингу. Він вчащає сюди до однієї білявочки, вашої сусідки. До міс Едрієн з дев'ятсот чотирнадцятого.

Молверн випростався, не кваплячись поставив склянку, покрутив її на таці й трохи захриплим голосом відповів:

— І все ж таки він босяк босяком, Тоні. Гаразд, зустрінемось о сьомій коло входу до твого готелю. Повечеряємо разом.

— От спасибі, містере Молверн!

Нечутно ступаючи, Тоні Акоста вийшов і беззвучно причинив за собою двері.

Молверн довго стояв, водячи пучками по стільниці, втупившись поглядом у підлогу. Потім голосно, сердито проказав:

— Тед Молверн, найперший тюхтій у Сполучених Штатах Америки. Дурень, що заграє з прислугою і кидається на виручку приблудним мамзелям. О-хо-хо.

Він допив віскі, глянув на годинник на руці, надів капелюха, синє замшеве пальто і вийшов. У коридорі зупинився перед дверима 914-го, уже підніс руку, щоб постукати, — і тут-таки опустив її.

Повільно підійшовши до ліфта, він спустився вниз, вийшов на вулицю і сів у свою машину.

Редакція «Трібюн» містилася на розі Четвертої авеню і Спрінг-стріт. Молверн завернув за ріг, пройшов службовим входом і піднявся на четвертий поверх у розхитаному ліфті. Ліфтер — дідок із погаслою сигаретою в зубах — невідривно читав згорнуту вчетверо газету, тримаючи її під самим носом.

На четвертому поверсі, перед великими двійчастими дверима з написом «Відділ репортажу», стояв столик із селектором, за яким сидів ще один дідок.

Молверн постукав пальцями по столу, привертаючи до себе його увагу, і сказав:

— До Адамса. Тед Молверн.

Дідок щось пробубонів у селектор, відпустив клавішу й показав бородою на двері.

Молверн увійшов і повз вигнутий підковою стіл технічного редактора, повз ряд столиків, за якими клацали на машинках репортери, попрямував у кінець кімнати, де в кріслі, відхиленому під небезпечним кутом назад, поклавши ноги на висунуту шухляду й націливши велику люльку просто в стелю, сидів худорлявий рудий чоловік.

Коли Молверн став перед ним, рудий відірвав погляд від стелі, подивився на нього і, не міняючи пози, процідив крізь зціплені на люльці зуби:

— Вітаю, Тедді. Як справи у багатих нероб?

— Ти не міг би показати мені своє досьє на такого собі містера Кортуея? — спитав Молверн. — Точніше кажучи, на сенатора нашого штату Джона Маєрсона Кортуея?